Спецпроект

Скільки часу займали подорожі світом 100 років тому. КАРТА

За 5 днів із Лондона можна було дістатись як до Азорських островів в Атлантиці, так і в російську глухомань – аж у Перм. 5-10 днів було достатньо на дорогу в Єгипет, в канадський Вінніпег або вглиб Сибіру аж до озера Байкал.

Лише 18 годин 50 хвилин потрібно в наші дні, щоб дістатися на протилежний кінець земної кулі. Саме стільки часу займає прямий безпосадковий рейс Singapore Airlines Ньюарк (штат Нью-Джерсі) – Сінгапур, що має протяжність 15 345 км.

Для порівняння: довжина екватора – 40 075 км.

А на скільки розтягувалися мандрівки сто років тому? Відповідь на це питання дає ретро-мапа, яку днями оприлюднив сайт Intelligentlife Magazine.

Це карта з видання для шкіл "Атлас економічної географії", яке побачило світ у 1914 році. Підготував його картограф Джон Джорж Бартолом’ю.

 У більшій роздільній здатності карту можна відкрити на cheap-trip.eu

Зони на карті світу позначені лініями, що називаються ізохрони. У даному випадку ізохрона позначає час, який потрібно витратити на дорогу з Лондона, столиці Великої Британії, в різні місця землі.

Такі ізохронні карти почали використовувати для планування поїздок приблизно із 1880 року. Жуль Верн свій пригодницький роман "Навколо світу за 80 днів" видав у 1873 році.

Кольори позначають:

темно-червоний – тривалість подорожі з Британії до 5 днів (у цій зоні вся Україна),
рожевий – від 5 до 10 днів,
оранжевий – від 10 до 20 днів,
зелений – від 20 до 30 днів,
блакитний – від 30 до 40 днів,
синій – більше 40 днів.

 Завдяки залізицям Україна перебуває в центральній транспортній зоні. Сьогодні за довжиною залізничної мережі Україна - на третьому місці в Європі (22 тисячі км)

Як показує темно-червоне позначення, за 5 днів із Лондона можна було дістатись як до Азорських островів в Атлантиці, так і в російську глухомань – аж у Перм.

5-10 днів було достатньо на дорогу в Єгипет, в канадський Вінніпег або вглиб Сибіру аж до озера Байкал.

У багатьох місцях зони одного кольору вдаються клином у інші території, що потребують більше часу на подорож. У чому полягає різниця? В наявності залізниці.

Інтер'єр вагону "Східного Експресу" Париж-Відень-Стамбул (Афіни), перша половина XX сторіччя. Музей у Фессалоніках (Греція)

Intelligentlife Magazine наводить таку ілюстрацію.

На початку 1840-х американський торговець Ейса Вітні, який жив у Нью-Йорку, вирушив до Китаю у справах бізнесу.

Подорож зайняла аж 153 дні, що бізнесмен розцінив як страшне марнотратство часу.

Залізничний вокзал вузлової станції "Козятин-Пасажирський" (Вінницька область) функціонує з 1870 року

Тож коли він нарешті повернувся додому, то почав активно лобіювати будівництво Американської трансконтинентальної залізниці від озера Мічиган до Орегону, що мав торговельну угоду з Китаєм. Залізниця мала скоротити час подорожі до Китаю зі 153 до 30 днів.

Ейса витратив чималі кошти на те, щоб переконати конгресменів у необхідності будівництва трансконтинентальної магістралі. І таки дожив до втілення своєї мрії 1869 року.

Перехід трансконтинентальної залізниці через річку Дейл Крік, штат Вайомінг. 1880-ті

Недаремно тоді казали: "Що найбільше потрібно молодому підприємцю? – Квиток на поїзд".

Тож сто років тому вже саме залізничний транспорт був визначальним для мандрівників.
Завдяки поїздам Сполучені Штати на ізохронних картах зафарбувалися лише в два кольори.
"Східний експрес" з’єднав Париж і Стамбул.

 Тунелі та протилавинні галереї трансконтинентальної залізниці на перевалі Доннер у горах Сьєрра Невада, штат Каліфорнія. Зараз дорогу реконструйовано, залізничне полотно на старому переході знято. У 1950-х роках швидкісний пасажирський поїзд долав відстань від Каліфорнії до Чикаго за 40-50 годин. Фото: en.wikipedia.irg

Транссибірська магістраль зробила так, що до далекого Іркутська з "великої землі" можна було доїхати майже вдвічі швидше, ніж до суттєво ближчого Ташкента.

А вся Індія була для британців "ближчою", ніж Південно-Східна Азія, завдяки Індійській залізниці.

Літаки з їхніми перевагами з’явилися вже пізніше…

Джерело: Смак Подорожника

ТАКОЖ:

Малоросія: країна, яка не відбулася. КАРТИ

Одеські автомобілісти 1911 року. Люди і машини. ФОТО

"Люкс-торпеда". Швидкісні поїзди в Галичині 1930-х. ФОТО

Катастрофа царського поїзду під Харковом. Знак кінця імперії

1989: реклама "Таврії" для західного ринку. ВІДЕО

Харків і харків'яни кінця XIX сторіччя. ФОТО

Київські трамваї. Раніше і нині. ПРИСВЯТА

Інше за темою "ТРАНСПОРТ"

Інше за темою "КАРТИ"

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням