Спецпроект

Скільки часу займали подорожі світом 100 років тому. КАРТА

За 5 днів із Лондона можна було дістатись як до Азорських островів в Атлантиці, так і в російську глухомань – аж у Перм. 5-10 днів було достатньо на дорогу в Єгипет, в канадський Вінніпег або вглиб Сибіру аж до озера Байкал.

Лише 18 годин 50 хвилин потрібно в наші дні, щоб дістатися на протилежний кінець земної кулі. Саме стільки часу займає прямий безпосадковий рейс Singapore Airlines Ньюарк (штат Нью-Джерсі) – Сінгапур, що має протяжність 15 345 км.

Для порівняння: довжина екватора – 40 075 км.

А на скільки розтягувалися мандрівки сто років тому? Відповідь на це питання дає ретро-мапа, яку днями оприлюднив сайт Intelligentlife Magazine.

Це карта з видання для шкіл "Атлас економічної географії", яке побачило світ у 1914 році. Підготував його картограф Джон Джорж Бартолом’ю.

 У більшій роздільній здатності карту можна відкрити на cheap-trip.eu

Зони на карті світу позначені лініями, що називаються ізохрони. У даному випадку ізохрона позначає час, який потрібно витратити на дорогу з Лондона, столиці Великої Британії, в різні місця землі.

Такі ізохронні карти почали використовувати для планування поїздок приблизно із 1880 року. Жуль Верн свій пригодницький роман "Навколо світу за 80 днів" видав у 1873 році.

Кольори позначають:

темно-червоний – тривалість подорожі з Британії до 5 днів (у цій зоні вся Україна),
рожевий – від 5 до 10 днів,
оранжевий – від 10 до 20 днів,
зелений – від 20 до 30 днів,
блакитний – від 30 до 40 днів,
синій – більше 40 днів.

 Завдяки залізицям Україна перебуває в центральній транспортній зоні. Сьогодні за довжиною залізничної мережі Україна - на третьому місці в Європі (22 тисячі км)

Як показує темно-червоне позначення, за 5 днів із Лондона можна було дістатись як до Азорських островів в Атлантиці, так і в російську глухомань – аж у Перм.

5-10 днів було достатньо на дорогу в Єгипет, в канадський Вінніпег або вглиб Сибіру аж до озера Байкал.

У багатьох місцях зони одного кольору вдаються клином у інші території, що потребують більше часу на подорож. У чому полягає різниця? В наявності залізниці.

Інтер'єр вагону "Східного Експресу" Париж-Відень-Стамбул (Афіни), перша половина XX сторіччя. Музей у Фессалоніках (Греція)

Intelligentlife Magazine наводить таку ілюстрацію.

На початку 1840-х американський торговець Ейса Вітні, який жив у Нью-Йорку, вирушив до Китаю у справах бізнесу.

Подорож зайняла аж 153 дні, що бізнесмен розцінив як страшне марнотратство часу.

Залізничний вокзал вузлової станції "Козятин-Пасажирський" (Вінницька область) функціонує з 1870 року

Тож коли він нарешті повернувся додому, то почав активно лобіювати будівництво Американської трансконтинентальної залізниці від озера Мічиган до Орегону, що мав торговельну угоду з Китаєм. Залізниця мала скоротити час подорожі до Китаю зі 153 до 30 днів.

Ейса витратив чималі кошти на те, щоб переконати конгресменів у необхідності будівництва трансконтинентальної магістралі. І таки дожив до втілення своєї мрії 1869 року.

Перехід трансконтинентальної залізниці через річку Дейл Крік, штат Вайомінг. 1880-ті

Недаремно тоді казали: "Що найбільше потрібно молодому підприємцю? – Квиток на поїзд".

Тож сто років тому вже саме залізничний транспорт був визначальним для мандрівників.
Завдяки поїздам Сполучені Штати на ізохронних картах зафарбувалися лише в два кольори.
"Східний експрес" з’єднав Париж і Стамбул.

 Тунелі та протилавинні галереї трансконтинентальної залізниці на перевалі Доннер у горах Сьєрра Невада, штат Каліфорнія. Зараз дорогу реконструйовано, залізничне полотно на старому переході знято. У 1950-х роках швидкісний пасажирський поїзд долав відстань від Каліфорнії до Чикаго за 40-50 годин. Фото: en.wikipedia.irg

Транссибірська магістраль зробила так, що до далекого Іркутська з "великої землі" можна було доїхати майже вдвічі швидше, ніж до суттєво ближчого Ташкента.

А вся Індія була для британців "ближчою", ніж Південно-Східна Азія, завдяки Індійській залізниці.

Літаки з їхніми перевагами з’явилися вже пізніше…

Джерело: Смак Подорожника

ТАКОЖ:

Малоросія: країна, яка не відбулася. КАРТИ

Одеські автомобілісти 1911 року. Люди і машини. ФОТО

"Люкс-торпеда". Швидкісні поїзди в Галичині 1930-х. ФОТО

Катастрофа царського поїзду під Харковом. Знак кінця імперії

1989: реклама "Таврії" для західного ринку. ВІДЕО

Харків і харків'яни кінця XIX сторіччя. ФОТО

Київські трамваї. Раніше і нині. ПРИСВЯТА

Інше за темою "ТРАНСПОРТ"

Інше за темою "КАРТИ"

3 радянських міфи про кримських татар. Деконструкція

Концепція «татар-зрадників» — одна з ключових складових загальноросійського міфу про «исконно русский Крым». Без звинувачення кримських татар у «масовій зраді» неможливе обґрунтування депортації, а без виправдання цього злочину — неможливо пояснити тотальну русифікацію півострова. Усе це є лише спробами виправдати один із багатьох сталінських геноцидів.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.