Спецпроект

Скільки часу займали подорожі світом 100 років тому. КАРТА

За 5 днів із Лондона можна було дістатись як до Азорських островів в Атлантиці, так і в російську глухомань – аж у Перм. 5-10 днів було достатньо на дорогу в Єгипет, в канадський Вінніпег або вглиб Сибіру аж до озера Байкал.

Лише 18 годин 50 хвилин потрібно в наші дні, щоб дістатися на протилежний кінець земної кулі. Саме стільки часу займає прямий безпосадковий рейс Singapore Airlines Ньюарк (штат Нью-Джерсі) – Сінгапур, що має протяжність 15 345 км.

Для порівняння: довжина екватора – 40 075 км.

А на скільки розтягувалися мандрівки сто років тому? Відповідь на це питання дає ретро-мапа, яку днями оприлюднив сайт Intelligentlife Magazine.

Це карта з видання для шкіл "Атлас економічної географії", яке побачило світ у 1914 році. Підготував його картограф Джон Джорж Бартолом’ю.

 У більшій роздільній здатності карту можна відкрити на cheap-trip.eu

Зони на карті світу позначені лініями, що називаються ізохрони. У даному випадку ізохрона позначає час, який потрібно витратити на дорогу з Лондона, столиці Великої Британії, в різні місця землі.

Такі ізохронні карти почали використовувати для планування поїздок приблизно із 1880 року. Жуль Верн свій пригодницький роман "Навколо світу за 80 днів" видав у 1873 році.

Кольори позначають:

темно-червоний – тривалість подорожі з Британії до 5 днів (у цій зоні вся Україна),
рожевий – від 5 до 10 днів,
оранжевий – від 10 до 20 днів,
зелений – від 20 до 30 днів,
блакитний – від 30 до 40 днів,
синій – більше 40 днів.

 Завдяки залізицям Україна перебуває в центральній транспортній зоні. Сьогодні за довжиною залізничної мережі Україна - на третьому місці в Європі (22 тисячі км)

Як показує темно-червоне позначення, за 5 днів із Лондона можна було дістатись як до Азорських островів в Атлантиці, так і в російську глухомань – аж у Перм.

5-10 днів було достатньо на дорогу в Єгипет, в канадський Вінніпег або вглиб Сибіру аж до озера Байкал.

У багатьох місцях зони одного кольору вдаються клином у інші території, що потребують більше часу на подорож. У чому полягає різниця? В наявності залізниці.

Інтер'єр вагону "Східного Експресу" Париж-Відень-Стамбул (Афіни), перша половина XX сторіччя. Музей у Фессалоніках (Греція)

Intelligentlife Magazine наводить таку ілюстрацію.

На початку 1840-х американський торговець Ейса Вітні, який жив у Нью-Йорку, вирушив до Китаю у справах бізнесу.

Подорож зайняла аж 153 дні, що бізнесмен розцінив як страшне марнотратство часу.

Залізничний вокзал вузлової станції "Козятин-Пасажирський" (Вінницька область) функціонує з 1870 року

Тож коли він нарешті повернувся додому, то почав активно лобіювати будівництво Американської трансконтинентальної залізниці від озера Мічиган до Орегону, що мав торговельну угоду з Китаєм. Залізниця мала скоротити час подорожі до Китаю зі 153 до 30 днів.

Ейса витратив чималі кошти на те, щоб переконати конгресменів у необхідності будівництва трансконтинентальної магістралі. І таки дожив до втілення своєї мрії 1869 року.

Перехід трансконтинентальної залізниці через річку Дейл Крік, штат Вайомінг. 1880-ті

Недаремно тоді казали: "Що найбільше потрібно молодому підприємцю? – Квиток на поїзд".

Тож сто років тому вже саме залізничний транспорт був визначальним для мандрівників.
Завдяки поїздам Сполучені Штати на ізохронних картах зафарбувалися лише в два кольори.
"Східний експрес" з’єднав Париж і Стамбул.

 Тунелі та протилавинні галереї трансконтинентальної залізниці на перевалі Доннер у горах Сьєрра Невада, штат Каліфорнія. Зараз дорогу реконструйовано, залізничне полотно на старому переході знято. У 1950-х роках швидкісний пасажирський поїзд долав відстань від Каліфорнії до Чикаго за 40-50 годин. Фото: en.wikipedia.irg

Транссибірська магістраль зробила так, що до далекого Іркутська з "великої землі" можна було доїхати майже вдвічі швидше, ніж до суттєво ближчого Ташкента.

А вся Індія була для британців "ближчою", ніж Південно-Східна Азія, завдяки Індійській залізниці.

Літаки з їхніми перевагами з’явилися вже пізніше…

Джерело: Смак Подорожника

ТАКОЖ:

Малоросія: країна, яка не відбулася. КАРТИ

Одеські автомобілісти 1911 року. Люди і машини. ФОТО

"Люкс-торпеда". Швидкісні поїзди в Галичині 1930-х. ФОТО

Катастрофа царського поїзду під Харковом. Знак кінця імперії

1989: реклама "Таврії" для західного ринку. ВІДЕО

Харків і харків'яни кінця XIX сторіччя. ФОТО

Київські трамваї. Раніше і нині. ПРИСВЯТА

Інше за темою "ТРАНСПОРТ"

Інше за темою "КАРТИ"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.