Спецпроект

У Франції видали комікси про Голодомор та інші історії з життя УРСР

"Спершу ми хотіли робити проект про будинок Чехова в Ялті. Але в Україні я відчув справжній шок від того, що побачив та почув. Зі мною вперше таке сталося. І я тоді подзвонив своєму видавцеві і сказав, що хочу робити іншу книгу..."

У Франції вийшла друком книга графічних новел "Українські зошити (спогади про радянські часи)". Автор - відомий італійський художник Іґорт - уже розпродав 10 000 примірників цієї книги в Італії. Незабаром збірка ілюстрованих оповідей і споминів українців про недавнє минуле вийде в світ англійською, німецькою та іспанською мовами.

За відгуками фахівців та аматорів жанру, Іґорт є одним з найпомітніших італійських художників, які спеціалізуються на коміксах. Він має численні призи, власне видавництво, а також - репутацію автора захоплюючих мальованих детективів

Україна: шок і відкриття

Емманюель із паризької книгарні "Galérie BD Spirit", що спеціалізується на збірках коміксів, наголошує на масштабах проекту італійського митця:

"Іґорт є одним із найпомітніших, якщо не найпомітнішим майстром італійського коміксу за останні 30 років. Він керує найкращим спеціалізованим видавництвом Італії, яке називається "CoconinoPress", бере учать у численних міжнародних проектах, коли комікси видаються та потрапляють на ринок відразу багатьма мовами..."

"Українські зошити" - принципово новий для автора жанр.

У інтерв'ю Бі-Бі-Сі він сказав, що в його творчому житті вперше так сталося, щоб тема несподівано зацікавила настільки, що змусила на якийсь час відмовитися від решти творчих планів.

"Коли я поїхав до України, то мав спочатку зовсім інший проект. Я цікавився будинком в Ялті, в якому жив Чехов. Але щойно я приїхав до вашої країни, я відчув справжній шок від того, що побачив та почув. Зі мною вперше таке сталося. То було дивно, ніби внутрішній вибух... І я тоді подзвонив своєму видавцеві і сказав, що хочу робити іншу книгу."

Невідомий Голодомор

Приголомшуючою новою інформацією стала для Іґорта тема Голодомору. До приїзду в Україну він ніколи не чув про штучний голод, організований комуністичною владою тодішнього СРСР, що забрав життя мільйонів українців.

Іґорт: "Я також маю короткий фільм, на 3 хвилини, де можна побачити справжні обличчя моїх героїв. Один із них, Микола Васильович, просто на вулиці почав плакати. Це було приголомшуюче, цей неймовірний, не висловлений біль".

Упродовж двох років Іґорт облаштувався в Дніпропетровську. Весь цей час він мандрував містами й селами Східної та Південної України.

Обкладинка книги коміксів про наш Схід - "Українські зошити (спогади про радянські часи)". Ілюстрація: Сulture.france2.fr

Художник зауважив, що по цих регіонах радянський спосіб мислення та бачення світу і нині визначає життя людей.

"Я дивився телевізор і не знаходив європейських та американських каналів. Тоді якраз були вибори Обами. Але темі виборів президента США знаходилося 3 хвилини, коли про день народження Путіна розповідали 5,5 хвилин.

Путіна показували з голим торсом, як він нібито полює на сибірського тигра або роздаровує годинники незаможним росіянам. Цієї риторики ми давно не знаємо. То зовсім інша епоха."

Малюнки з комікса про Україну дивіться у розділі "Артефакти"

"Українські зошити", за визначенням самого автора, - це історія з маленької літери. Інакше кажучи - це кілька портретних замальовок під спільною палітуркою.

Герої твору - звичайні, переважно літні люди, які розповідають про своє життя. Більшість інтерв'ю починалися просто на вулиці.

Українська історія і сучасність - здатність виживати

"Якось побачив на вулиці стареньку. Було мінус 19, а вона зі своєю паличкою на виході з великої крамниці пропонувала людям зважитися на своїх старих терезах. На всіх - по 200 кілограмів одягу, хто ж схоче перевіряти свою вагу?

Та бабуся була ніби втіленням безпорадності. Коли вижити - надзвичайно важко."

Італійський художник зауважив, що закінчивши роботу над "Українськими зошитами", він краще зрозумів символіку Франца Кафки. На його думку, описаний письменником абсурд "не такий вже й вигаданий".

Водночас Іґорт зазначив, що така здатність протистояти труднощам в житті, яку він побачив в Україні, "навряд чи існує в будь-якій іншій країні світу".

Джерело: Бі-Бі-Сі

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".