Спецпроект

Скандал із Пінзелем. Люди не дають вивезти скульптури у Лувр

Тернопільські прихожани не дозволяють чиновникам вивезти на виставку в Лувр скульптури Пінзеля. Бояться, що влада потім їх не поверне. Скандал не вигідний нікому - ані церковній громаді, яка виглядає мракобісами, ані владі, яка виглядає злодіями.

---------------------

Загадковий скульптор Пінзель і через три сторіччя після смерті оберігає свої твори. Минулого тижня парафіяни Покровської (м. Бучач) та церкви св. Онуфрія (с. Рукомиш) відмовились передати на реставрацію - а відтак і на виставку до французького Лувру - роботи Іоанна Ґеорґа Пінзеля.

Громада Бучаччини не віддала Пінзеля

Насправді відбулось не протистояння, а захист своїх святинь: так, прості люди не звикли ходити по вернісажах.

Але занадто часто за часів Незалежності (щодо довгих десятиріч у Союзі взагалі говорити нічого) з національних музеїв зникають унікальні безцінні експонати. Саме тому бучаччани на чолі зі священиком продемонстрували: це наші святині, а найдорожче віддають лише у надійні руки.

30 липня, у селі Рукомиш, що під стародавнім Бучачем, обвалилася скеля, ледь не зруйнувавши розташовану біля її підніжжя місцеву церкву. Величезні брили, мов катком, знищили центральний вхід та притвор і буквально на відстані долоні зупинились біля скульптури св. Онуфрія.

 Скульптура святого Онуфрія в церкві Рукомишу. Фото: gazeta1.com

На відміну від більшості робіт скульптора, цю фігуру вирізьблено з місцевого каменю. Зважаючи на манеру виконання, експресію, дослідники вважають її однією з останніх робіт геніального майстра Іоанна Ґеорґа Пінзеля.

Дивовижно, але у Мюнхенському музеї зберігається боцеті св. Онуфрія – невелика за розмірами (до 12 см) копія скульптури.

Про це свого часу директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький розповів отцю Михайлу Суканцю, настоятелю Рукомишської церкви св. Онуфрія. І припустив: наприкінці 1762 р. боцеті вивезла вдова Іоанна Ґеорґа – Елізабета Пілзнова, котра після смерті чоловіка втретє (!) вийшла заміж за Іоанна Береншдорфа. Невдовзі родина з усім сімейним архівом переїхала до Баварії.

Борис Возницький: "За 30 років ми назбирали артефактів на 17 млрд євро"

Випадковість чи звичайне диво, парафіяни не стали перейматись, а вирішили: це знак, митець не хоче, щоб його робота покинула храм. І ще не відомо, чого варто більше остерігатися – довгої дороги до Лувру (Франція) на виставку чи тригодинного переїзду до Львова на реставрацію.

Нагадаю: напередодні виставки наші міністерства домовились про реставрацію творів І. Пінзеля. Але про це домовлявся відомий мистецтвознавець Борис Возницький, котрий нещодавно трагічно загинув, а словам же сучасних клерків від мистецтва громада не вельми довіряє.

Побоюються цього і парафіяни Покровської церкви з Бучача. Відтак обидва храми категорично відмовились передавати свої святині комісії, до складу якої увійшли працівники Міністерства культури та Львівської галереї мистецтв.

"Зараз св. Онуфрія оцінили приблизно в 10 млн. доларів. Хоча самі французи визнали, що це не остаточно ціна, – зазначив начальник відділу містобудування, охорони пам’яток і нагляду за будівництвом ТОДА Ярослав Пелехатий. – Треба було напередодні зустрітись із громадою, нормально укласти договір, що роботи Пінзеля беруть на виставку".

Ніхто не проти, щоб повезти, Європі показати. Але коли у договорі тільки зобов’язання передати і жодних гарантій зі сторони організаторів повернути?!

Кулиняк уже розбазарює спадщину Возницького?

Наприклад, щодо скульптури св. Онуфрія отець Михайло Суканець каже: "Ми би службу Божу відправили і всім селом його провели. Але повинні бути гарантії, можливо, навіть щоб хтось із села супроводжував ці речі у Лувр. І тому виникло таке протистояння".

До речі, про це говорив і покійний Возницький, – нагадав Ярослав Омелянович.

"Адже скільки у нас творів забрали – до Києва чи Львова, а за радянських часів – навіть у Москву і Ленінград! Це ж не обліковувалось. Свого часу із Микулинецького костелу Львів забрав багато робіт учня Пінзеля – Антона Осинського. Скульптури з каплиці Сенявських у Бережанському замку зараз експонуються в Олеському замку, і повертати їх не хочуть.

Нам не подобаються такі речі, адже зараз у наших музеях створено гарні умови для експозиції. Честь і слава, що зберегли, але треба мати честь, щоб повернути. Пінзель жив у Бучачі і похований у Бучачі. Граф Потоцький, у майстернях якого творив митець, жив у Бучачі. То чому його роботи повинні зберігатись у Львові?

Зараз треба з громадою вести чесні переговори. Переробити договір щодо передачі робіт Пінзеля для виставки у Луврі", – категорично налаштований пан Ярослав.

Натомість міністр культури України Михайло Кулиняк вважає достатнім зазначити на прес-конференції у місті Лева: "Скульптури будуть відреставровані, показані світові і повернуті на місце".

"Щезла скульптура Пінзеля"

У цьому контексті не просто здивувала – неприємно вразила позиція вельми шанованого на Тернопіллі культуролога, головного редактора та засновника незалежного журналу "Ї" Тараса Возняка, висловлена ним у блозі "Української правди":

"Черговий культурний скандал міжнародного масштабу – під завалом церкви щезла скульптура Пінзеля.

Серед проектів, котрі б мали тримати українську хвіртку на Захід відкритою, на сьогодні головним, поза всяким сумнівом, є виставка скульптур Іоана-Ґеорґа Пінзеля у Луврі, що готувалася продовж кількох років – практично з 2007 року.

Виняткової честі мати, хоч і через три століття, персональну виставку, та й ще де – не просто у Луврі, а у каплиці Людовіка XVI, наразі удостоївся лише один майстер з України – Пінзель.

Перлиною виставки мала стати фігура св. Онуфрія, знайдена і яка зберігалася у с. Рукомиші Бучацького району. Голова делегації Лувру пані Женев’єв Бреск, коли побачила її, то півгодини на колінах із лупою оглядала шедевр.

Однак на днях сталася чергова катастрофа. Причому її пробували, як у нас водиться, приховати. І тільки 2 серпня, коли до Рукомиша прибула київський реставратор Світлана Стрельнікова, все відкрилося – вона застала просто якусь дику картину. Церква, в якій була скульптура, зруйнована. От стояла скеля, стояла, та й вирішила зірватися.

 Обвал у церкві в Рукомиші

А що скульптура, яка варта десятків таких церков? А скульптури немає. Принаймні священик її не показав, хоч, як воно у них водиться, не виявив глибокої стурбованості на благосному лиці...

Одне відомо – міжнародний скандал гарантовано. Бо ж виставкою займаються і посольства, і міністерства, й інститути, і музеї... Причому кількох країн. Потяг вже рушив... А тут ось таке".

Не хочу цього коментувати. Однак лишається суто "шкурницька" проблема: шедевр вирізьблено майстром на замовлення та за гроші церковних громад. Відтак йдеться про майно парафіян, а приватна власність шанується і поважається.

Напрошується думка: то чи не випадково 100 років тому селянки Рукомиша так "старанно" вапном забілили фігурку святого, щоб його не знищили "совєти"?

Як іменем Пінзеля хотіли назвати аеропорт "Львів"

Щодо міністра та чиновників мистецької галереї, їм треба не наказувати, а просто поговорити з настоятелями обох церков. Насправді включити когось до складу української делегації. А не застосовувати старі радянські методи: капцем – по столу стукати. Якось не культурно.

До речі, до відкриття виставки у Луврі лишилось трохи більше, ніж три місяці – урочистості намічено на 21 листопада ц. р…

P.S. Тим часом на зборах громади Бучача прийнято звернення до Президента В. Януковича, голови Тернопільської обласної ради О. Кайди, голови ТОДА В. Хоптяна, в якому городяни просять очільників держави і області не допустити вивезення з України робіт Пінзеля.

Джерело: "Номер Один"

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.