Гетьманщина на початку ХVIII ст. становила торгівельно незалежну від Московії частину, куди ані завозила ніяких продуктів, ані привозила звідти нічого. Гетьманщина торгувала з Європою — через Польщу (Волинь) до Шлезка (у Вроцлав) і Ґданська, а почасти через литовські землі до Кеніґсберґа. Експортували, імпортували...
Торгівля процвітала, позаяк в Гетьманщині існувало лише два податки — індукта та евекта, відповідно на імпорт та експорт, у розмірі 2% від податкової вартості товарів. Все змінила Мазепинська катастрофа

Останній день американського посла в Москві вражає русофільською картинкою культурної росії. МакФол прощається фразою Пушкіна, гуляє з сім'єю Арбатом, заходить в «Тєрємок» та відвідує епічного розмаху «Щєлкунчіка» в Большому театрі. Посол покидає Московію, а після приземлення на американській землі отримує повідомлення, що росія атакувала Крим. Тільки з перших уст можна осягнути глибину нерозуміння росії Штатами

Мовне питання існує стільки, скільки й сама Україна, і війна тут нічого не змінила. Мова не завадила українцям утилізовувати окупантів, а «паляниця» стало нездоланною перешкодою для бомжів з найвеличнішої армії всесвіту та частиною нової історії нашої держави

Шаргород Вінницької області нерідко називають Єрусалимом на Поділлі. І це не дивно, адже у місті історично співіснували одна з найстаріших синагог регіону, християнські православний та католицькі монастирі. До того ж, унікальний ландшафт територіальної громади дозволив практично в точному масштабі відтворити усі елементи Єрусалимської Хресної дороги

Історія не повинна перетворитися на залізну кулю з ланцюгом, коли йдеться про модернізацію нації, про подолання цивілізаційного відставання. Адже світ змінюється на наших очах швидше, ніж у попередні роки

Розпорошеність та невловимість влади в Євросоюзі, про що Луук ван Мідделаар написав вже другу книгу, легко можна було б використати для виправдання бездіяльності, проте в цьому немає потреби, адже Україна тут не більш ніж подразник. «Політика Європи» виявляється «новою» лише допоки йдеться не про нашу країну.

Спецслужби Росії неодноразово трансформувалися від моменту народження — ВЧК-ОГПУ-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ, — змінювалися керівники і назви структури, але дещо залишалося незмінним: держбезпека завжди базувалася на Луб'янці і боролася за владу

Який же просто секретар ЦК не мріє стати першим секретарем ЦК, причому тут йдеться не про статус primus inter pares, тобто першого серед рівних, а про першого над усіма у великій та потужній республіці. Ключове питання будь-якого дослідження про будь-якого значного політика – це питання про те, як це йому вдалося?

Писати просто про складне - для цього потрібен талант не лише науковця, а й літератора. Дуже часто історики є чудовими фахівцями, проте їх тексти можуть осилити лише такі ж спеціалісти. Буває навпаки, коли пишуть легко й цікаво - але науково слабкі праці, а то й псевдонаукову маячню. А найбільш рідко трапляється ідеальне поєднання - якісний текст, написаний легко і читабельно навіть для ширших кіл людей. Історичних книжок останнього типу в нас відверто бракує. Як з історії України, так і на загальнішу тему. Видання книги Джона Герста - крок на шляху до зменшення цього дефіциту

Олег Дорман розповідав: “Я був учнем Семена Льововича Лунгіна. Одного разу ми сиділи на кухні в нього вдома та писали сценарій. У цей час зайшла його дружина – Ліліана Лунгіна, яка працювала над черговим перекладом у кімнаті. “– Хлопці, – засмучено сказала вона, – у мене там герой іде аеропортом та тримає у руці гамбургер. Я не знаю, що це таке. – Схоже на макінтош, – сказав Лунгін, – плащ, мабуть, якийсь. – Добре, – зраділа Ліліана, – напишу, що він перекинув його через руку”. Через декілька хвилин вона знову повернулась та вбитим голосом повідомила: “Він його з`їв”

В кінці ХІХ століття радіоактивній торій додавали у склад популярної зубної пасти «Дорамад», позаяк вважалося, що радіоактивність тонізує організм. Книга Річарда Роудса дає зрозуміти, який довгий шлях пройшло людство від радіоактивності як розваги до конструювання найсмертоноснішої зброї усіх часів.

Росія привласнила перемогу у Другій світовій, яку шизофренічно називає «Вєлікою Отєчєствєнною», і продовжує видавати стоси тематичної літератури для підживлення «національної» мітотворчості. Книга «Свідок століття» не заслуговує на відгук сама собою, але варта уваги як ілюстрація отруєності російського контенту російською.