Спецпроект

Подружжя Ребетів повертається в Україну

Один із лідерів ОУН Лев Ребет був вбитий у Мюнхені агентом КГБ Сташинським у 1957 році. Через понад півстоліття його рештки повертаються на рідну землю.

Цієї суботи, 30 жовтня, один із провідників ОУН Лев Ребет та його дружина Дарія будуть перепоховані на центральному львівському цвинтарі - Личаківському, - поруч із президентом Західно-Української Народної Республіки Євгеном Петрушевичем, засновником «Пласту» Олександром Тисовським та легендарним військовим міністром ЗУНР, полковником УГА Дмитром Вітовським, організатором Листопадового чину 1918 року.

Організацією перепоховання займався орг­комітет, створений у Львівській міській раді, очолюваний заступником мера Василем Косівим - про це повідомляє "Україна молода".

Членом ОУН та УВО (української військової організації, заснованої Євгеном Коновальцем) Лев Ребет став 1929 року і в передвоєнний період був активістом її розбудови та близьким соратником Степана Бандери.

Після проголошення 30 червня 1941 року Акта про відновлення незалежності України став заступником фактичного голови її уряду Ярослава Стецька, а після арешту того нацистами - перебрав обов'язки голови.

У вересні 1941-го Ребета заарештували гестапівці й допровадили до краківської тюрми, а згодом і до концтабору «Аушвіц» (у місті Освенцім).

Після звільнення з концтабору українського націоналіста єврейського походження обрали головним суддею Закордонних частин ОУН.

Через ідеологічні та політичні розходження Ребет відійшов від Бандери, присвятивши себе науковій та публіцистичній роботі. У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», а в 1954-му став професором Українського вільного університету у Мюнхені.

Паралельно намагався перебудувати засади українського національного руху, відкинувши радикальні гасла на кшталт «Україна для українців».

Унаслідок численних партійних конфліктів Лев Ребет разом зі своїм соратником і однодумцем Зеновієм Матлою створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. З огляду на наявність двох провідників прихильників цього крила ОУН - так званого ОУН(з) - назвали «двійкарями» .

12 жовтня 1957-го в Мюнхені Лева Ребета вбив той самий агент КДБ, який через два роки вб'є і Степана Бандеру - галичанин Богдан Сташинський . Поховали очільника «двійкарів» на Мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.