Спецпроект

Чмирь, губернатор Сумщини, звільнив з роботи дослідника Голодомору та ОУН-УПА

Історика Геннадія Іванущенка звільнено із порушеннями законодавства з посади директора Державного архіву Сумської області. Сумський архів – єдиний, який повністю оцифрував усі 57 тисяч актових записів про смерть людей від Голодомору 1932-1933 років

Відомого історика Геннадія Іванущенка звільнено із порушеннями законодавства з посади директора Державного архіву Сумської області. Сумський архів - єдиний, який повністю оцифрував усі 57 тисяч актових записів про смерть людей від Голодомору 1932-1933 років на Сумщині.

Звільнення відбулося після "службового розслідування", ініційованого Сумською обласною державною адміністрацією на чолі з Юрієм Чмирем. Саме звільнення здійснено із порушеннями вимог законодавства. 

Формальна причина звільнення - "невиконання службових обов'язків директором Державного архіву Сумської області Іванущенком Геннадієм Миколайовичем в частині відмови в прийнятті на зберігання книг реєстрації актів громадського стану". Натомість вчений пояснює, що, згідно затвердженого плану прийому документів до архіву на 2010 рік, та у зв'язку із обмеженням фінансування, браком площ та штатних одиниць, Сумський обласний архів був готовий прийняти згадані вище документи з 1 січня 2011 року.

Сам історик, Центр досліджень визвольного руху, колеги і громадськість Сумщини переконані: звільнення історика пана Іванущенка є проявом втручання політичної сили в академічну дискусію навколо комплексу питань щодо політичних репресій, Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні, визвольного руху.

Такий крок сумської влади є нічим іншим, як продовження спроб цензурування історії, поряд із незаконним затриманням СБУ і конфіскацію архівних матеріалів у Руслана Забілого та Національного музею "Тюрма на Лонцького", вилученням Міністром освіти Табачником окремих періодів історії зі шкільних підручників.

"Я відстоюватиму своє право на професійну діяльність у суді", - заявив Іванущенко. 

Архів, яким керував Іванущенко, без належного фінансування, на ентузіазмі створили об'ємну електронну базу історичних документів, серед обласних архівів лише наукове видання Сумського архіву "Сумський історико-архівний журнал" має гриф ВАКу. Сам Іванущенко - автор книг про Голодомор 1932-1933 років, українську революцію 1917-1920, діяльність ОУН та УПА на Сумщині.

Іванущенко очолював архів з 2005 року. За неофіційними даними, його місце може обійняти Володимир Артюх, який очолював Сумську обласну виборчу комісію на місцевих виборах за квотою Партії регіонів. Відкритим залишається питання, чи будуть тепер доступні дослідникам оригінали та оцифровані копії документів Архіву, зокрема про Голодомор.

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?