Спецпроект

Генконсул РФ у Львові плутає "російське" і "руське"

Генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв пояснив, що російська мова - це насправді руська.

Так він у розмові з журналістом УНІАН прокоментував своє твердження тижневої давності про те, що Україну вигадали австрійці, а до більшовиків на Галичині української мови не було. 

"Бо вас, молодих людей, так навчили, що ви нічого не розумієте, - сказав генконсул. - Я кажу прості речі, а ви їх не розумієте. Бачите, проблема не в моїх висловлюваннях, а у вашому нерозумінні таких простих речей, що є руська культура і є російська культура. Є Росія, а є Русь. Є руська мова і є близькі до руської мови, наприклад, русинська чи українська". 

Історичні одкровення Євгена Гузєєва читайте тут

Консул зазначив, що немає російської мови, а є руська: "Я пояснював молодому націоналістові, що немає російської мови, а є руська. А де вона ця російська? У нас, у Росії, ми називаємо нашу мову русскій язик, не російський, а він походить з давньоруської мови".

За словами консула, нинішнє керівництво Росії і патріарх Московський Кирило "проводять концепію" - "ми говоримо про єдиний загальноруський простір, маючи на увазі, що це руський світ".

Гузєєв вважає, що до цього руського свiту належать "усі наші братні країни":

"Ну, така в нас концепція. Такий у нас погляд на історію. Ми вважаємо, що ми були єдиним народом, який тут жив, на просторі Східної Європи і мав руську мову".

Казати "руський" замість "російський" вимагав недавно у ВР депутат Вадим Колесніченко

Слова про те, що Україну вигадали австріяки, консул прокоментував так:

"Я казав, що австрійці хотіли зробити проект відриву південно-західної окраїни Австрійської імперії від загальноруського світу. Я не казав "проект Україна". Це відомий факт, пройшло більш як століття".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.