Спецпроект

У нас немає "політики історичної пам'яті" - науковець

Ліквідація Інституту національної пам'яті не стане поштовхом до створення нової ефективної структури при уряді.

Таку думку у розмові з Deutsche Welle висловив відомий український історик Юрій Шаповал.

Навіть в разі створення нової структури при уряді, як це передбачено указом президента, Інститут національної пам'яті, на думку доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала, буде лише "бюрократичною кишеньковою структурою при Кабінеті Міністрів, яка буде виконувати замовлення".

Ліквідацію теперішнього Українського інституту національної пам'яті Шаповал вважає прикрим, але "закономірним наслідком того що ще під час свого створення цей Інститут не мав чітко окресленого предмету занять": "Україна є країною, в якій немає Інституту національної пам'яті і того, що називають "політикою пам'яті".

На думку Юрія Шаповала, в українському суспільстві є достатньо фахових дослідників та інтелектуалів, які б могли розробити єдину версію історії України, здатну об'єднати цілу націю. Але "в цей процес повсякчас втручається політика, яка не дає інтегрувати різні думки, не дає їх об'єднати".

З іншого боку, історик зазначив, що і досі в українській державі немає єдиного центру вироблення гуманітарної політики і з різних владних установ часто лунають протилежні оцінки тих чи інших історичних фактів.

Шаповал впевнений, що згодом Інститут історичної пам'яті таки постане в Україні. Але застеріг від перетворення його на інструмент люстрації, як це стало в Німеччині та в Польщі.

За словами професора Шаповала, український інститут повинен мати незалежний статус, власний архів і видавничу базу, а також регулярно провадити публічні презентації своєї діяльності.

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".