Спецпроект

У нас немає "політики історичної пам'яті" - науковець

Ліквідація Інституту національної пам'яті не стане поштовхом до створення нової ефективної структури при уряді.

Таку думку у розмові з Deutsche Welle висловив відомий український історик Юрій Шаповал.

Навіть в разі створення нової структури при уряді, як це передбачено указом президента, Інститут національної пам'яті, на думку доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала, буде лише "бюрократичною кишеньковою структурою при Кабінеті Міністрів, яка буде виконувати замовлення".

Ліквідацію теперішнього Українського інституту національної пам'яті Шаповал вважає прикрим, але "закономірним наслідком того що ще під час свого створення цей Інститут не мав чітко окресленого предмету занять": "Україна є країною, в якій немає Інституту національної пам'яті і того, що називають "політикою пам'яті".

На думку Юрія Шаповала, в українському суспільстві є достатньо фахових дослідників та інтелектуалів, які б могли розробити єдину версію історії України, здатну об'єднати цілу націю. Але "в цей процес повсякчас втручається політика, яка не дає інтегрувати різні думки, не дає їх об'єднати".

З іншого боку, історик зазначив, що і досі в українській державі немає єдиного центру вироблення гуманітарної політики і з різних владних установ часто лунають протилежні оцінки тих чи інших історичних фактів.

Шаповал впевнений, що згодом Інститут історичної пам'яті таки постане в Україні. Але застеріг від перетворення його на інструмент люстрації, як це стало в Німеччині та в Польщі.

За словами професора Шаповала, український інститут повинен мати незалежний статус, власний архів і видавничу базу, а також регулярно провадити публічні презентації своєї діяльності.

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін