Спецпроект

У нас немає "політики історичної пам'яті" - науковець

Ліквідація Інституту національної пам'яті не стане поштовхом до створення нової ефективної структури при уряді.

Таку думку у розмові з Deutsche Welle висловив відомий український історик Юрій Шаповал.

Навіть в разі створення нової структури при уряді, як це передбачено указом президента, Інститут національної пам'яті, на думку доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала, буде лише "бюрократичною кишеньковою структурою при Кабінеті Міністрів, яка буде виконувати замовлення".

Ліквідацію теперішнього Українського інституту національної пам'яті Шаповал вважає прикрим, але "закономірним наслідком того що ще під час свого створення цей Інститут не мав чітко окресленого предмету занять": "Україна є країною, в якій немає Інституту національної пам'яті і того, що називають "політикою пам'яті".

На думку Юрія Шаповала, в українському суспільстві є достатньо фахових дослідників та інтелектуалів, які б могли розробити єдину версію історії України, здатну об'єднати цілу націю. Але "в цей процес повсякчас втручається політика, яка не дає інтегрувати різні думки, не дає їх об'єднати".

З іншого боку, історик зазначив, що і досі в українській державі немає єдиного центру вироблення гуманітарної політики і з різних владних установ часто лунають протилежні оцінки тих чи інших історичних фактів.

Шаповал впевнений, що згодом Інститут історичної пам'яті таки постане в Україні. Але застеріг від перетворення його на інструмент люстрації, як це стало в Німеччині та в Польщі.

За словами професора Шаповала, український інститут повинен мати незалежний статус, власний архів і видавничу базу, а також регулярно провадити публічні презентації своєї діяльності.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Іспанські діти" в срср. Повернення на батьківщину… через підписку кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх "іспанських дітей", вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Незадовго до виїзду з багатьма такими уже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, давали завдання і платили гроші.