Спецпроект

Росіяни поклали всю провину за катастрофу під Смоленськом на пілотів

Літак Президента Польщі Леха Качинського 10 квітня 2010 року на військовому аеродромі під Смоленськом розбився через намагання пілотів "сісти будь-що".

Про це сьогодні на прес-конференції в Москві сказала голова Міждержавного авіаційного комітету (МАК) Тетяна Анодіна, повідомляє УНІАН.

Сьогодні МАК передав Польщі остаточний звіт за результатами слідства щодо катастрофіи літака президента Польщі під Смоленськом.

"За висновком льотних експертів і авіаційних психологів, присутність головнокомандувача ВВС Республіки Польщі Анджея Бласіка в пілотській кабіні аж до зіткнення літака із землею чинила психологічний тиск на ухвалення рішення командиром про продовження зниження в умовах не виправданого ризику з домінантною метою виконання посадки будь-що", - заявила Анодіна.

Вона також повідомила, що у крові генерала Анджея Бласіка судово-медична експертиза виявила "етиловий алкоголь у концентрації 0,6 проміле" (приблизно відповідає 0,8-1,5 літрам пива або 50-100 грамам горілки, залежно від ваги людини - ІП).

Вона повідомила, що Технічна комісія МАК встановила, що безпосередніми причинами катастрофи стало не ухвалення екіпажем своєчасного рішення про відхід на запасний аеродром, а також зниження в умовах невидимості наземних орієнтирів до висоти, яка значно нижче від встановленої керівником польотів для відходу на друге коло - 100 м з метою переходу на візуальний політ.

10 квітня 2010 року у авіакатастрофі під Смоленськом загинуло 96 польських громадян, більшість з яких була високопоставленими урядовцями, які разом із Президентом Польщі Лехом Качиньським летіли на заходи з нагоди 70-х роковин Катиньської трагедії.

Наприкінці грудня 2010 року глава уряду Польщі Дональд Туск назвав неприйнятним проект рапорту МАК про причини Смоленської авіакатастрофи, який російська сторона передала Польщі наприкінці жовтня і в якому основна вина за трагедію покладена на пілотів.

Польську сторону обурив факт, що МАК не врахував причетність до катастрофи російських диспетчерів, які не закрили аеропорт і дозволили пілотам вийти на висоту ухвалення рішення - 100 метрів, на якій пілот повинен був вирішити: спробувати посадити машину або відійти на так зване "друге коло" або запасний аеродром.

Росіяни заявляли, що не закрили аеродром тільки для того, щоб не викликати дипломатичний скандал, і нібито сподівалися, що пілоти не наважаться посадити машину.

Оприлюднена польськими владами стенограма розмов у кабіні пілотів свідчить, що диспетчер 4 рази підтвердив правильність курсу літака Л.Качиньського, зокрема, на висоті 100 метрів.

Стенограма останніх 40 хвилин розмов у кабіні Ту-154

Диспетчер наказав пілотам припинити зниження, коли літак вже був на висоті 50-40 метрів, а наказ відійти "на друге коло" пролунав за частку секунди до того, як машина врізалася в землю.

Згідно з встановленими в авіації процедурами, диспетчер повинен був дати дозвіл на посадку або наказати відійти на "другий круг" на висоті ухвалення рішення.

За даними звіту МАК, жодного вибуху або пожежі на борту урядового польського літака до моменту зіткнення з наземними перешкодами не було.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.