Спецпроект

На Чернігівщині церковна громада знищила дерев'яну церкву 1847 року побудови

Єдина церква в Сосниці - батьківщині Олександра Довженка - була "розібрана з метою її подальшої реконструкції".

Про це повідомляє "Відлуння віків".

За інформацією обласної інспекції охорони пам'яток, у 1991 році по всіх районах Чернігівської області збиралися документи щодо церков для надання їм статусу "пам'ятки архітектури". Але Сосницький район... не надав відповідних документів взагалі.

Тож досі Свято-Покровська церква у Сосниці, побудована 1847 року, не мала жодного охоронного статусу. Храм зруйнували без дозволів та планів подальшої реконструкції - і це не було незаконним. Як саме виглядатиме споруда у майбутньому, на жаль, невідомо. Не йдеться про це і в офіційному листі Сосницької райдержадміністрації.

Від храму лишилася тільки псевдоросійська дзвіниця, а власне церква розібрана до грунту. Вже зроблено новий фундамент.

Місцеві мешканці розповідають, що старовинний храм розвалити було дуже тяжко, що рвалися троси, коли стіни розтягували важкими гусеничними тракторами (!!!). І це "розбирання з метою реставрації"?.

Фото Сергія Лаврентьєва (листопад 2010 року) з сайту "Дерев'яні храми України


     

Покровська церква у Сосниці. Фото Олени КРУШИНСЬКОЇ (2001) з сайту "Дерев'яні храми України".

У ХІХ столітті в Сосниці було шість церков, але у радянські часи не зруйнували лише одну - Покровську. Цей досить колоритний храм був збудований у 1724 році, але у 1847 його повністю перебудували. За структурою він традиційний "козацький". Досить рідкісним, як для середини ХІХ століття, стало влаштування барокових фронтонів над зрубами.

У 30-ті роки минулого століття Покровську церкву закрили. Під час окупації тут поновилися богослужіння, однак у 60-ті її закрили знову. У приміщенні храму спочатку відкрили автошколу, вирізавши у стіні великий в'їзд для машин, згодом облаштували склад. Лише у 1989 році церкву повернули вірянам.

Покровська церква у Сосниці була збудована у 1724 році на місці старенької, струхнявілої церкви-попередниці. І хоч у середині ХІХ ст. храм повністю перебудували, у ньому збереглися риси козацьких церков XVIII ст. - традиційне п'ятидільне планування, криволінійні барокові звершення зрубів.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.