Спецпроект

Музею УНР ніколи не існувало - Солдатенко

За дорученням прем'єр-міністра Азарова і рішенням Кабміну Мінкульт і голова КМДА Попов вирішують питання щодо майбутнього експозиції, присвяченої УНР, у київському Будинку вчителя.

Про це в інтерв'ю "Історичній Правді" повідомив голова Українського інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко.

"Музею ніколи не було, - сказав голова УІНП. - Була тимчасова виставка, яка була створена два роки тому зусиллями працівників інституту. В Будинку вчителя в одній із кімнат, над якою красиво написали, що це музей УНР. Але не були офіційно вирішені відповідні юридичні питання щодо взаємин з власниками експонатів тощо".

За словами Солдатенка, "хотілося зробити хорошу справу, тож узяли чотирьох працівників для роботи в музейно-експозиційному відділі". Але після ліквідації інституту УІНП вже не міг офіційно платити цим працівникам зарплату, як музейним співробітникам".

"Виникли неув'язки не на ідейно-політичному ґрунті, а на адміністративно-господарському, - сказав голова УІНП. - Тепер треба надати цій експозиції хоча б якийсь статус. Я за те, щоб він став основою для більш широкого музею. Чому б нашому суспільству не мати хорошого музею історії української державності?"

Валерій Солдатенко повідомив, що за дорученням Азарова Мінкульт і голова КМДА Попов вирішують це питання: "У них є кілька варіантів - скажімо, виставка історії (музей) УНР може бути філією Національного історичного музею України".

"Ми ж музейними справами можемо займатися хіба що як організація, котра допомагає в підготовці організації експозицій, - зазначив голова УІНП. - Але жодного музею в науково-дослідній установі бути, зрозуміло, не може".

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька. Але я певен...

Квота на розстріл "ворогів народу": як праонука знайшла справу репресованого прадіда

У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВД у часи Великого терору.

Ігор Галагіда: «Зміна парадигми – з катів на жертви»

З одного міліцейського документу. Після вбивства українців правоохоронці розпочали слідство. Люди, що вижили, розповіли, що бандити ставили їм питання: хто з них русин, хто – поляк? Того, хто виявлявся русином, – убивали. Ми поки що не знаємо, хто вчинив цей злочин – члени підпілля чи просто бандити, але навіть другий варіант вказує на те, що й кримінальна діяльність могла все ж мати національний характер.

Де сховані «камені спотикання»?

Значно легше цькувати окремих представників спротиву, а всіх незгодних загалом звинуватити у антисемітизмі («вони проти єврейського проекту, вони не хочуть вшанувати жертви Голокосту!»). Але люди не дурні і не засліплені, вони бачать, хто щиро вболіває за збереження пам’яті жертв, а хто цинічно піариться на цій пам’яті.