Спецпроект

Музею УНР ніколи не існувало - Солдатенко

За дорученням прем'єр-міністра Азарова і рішенням Кабміну Мінкульт і голова КМДА Попов вирішують питання щодо майбутнього експозиції, присвяченої УНР, у київському Будинку вчителя.

Про це в інтерв'ю "Історичній Правді" повідомив голова Українського інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко.

"Музею ніколи не було, - сказав голова УІНП. - Була тимчасова виставка, яка була створена два роки тому зусиллями працівників інституту. В Будинку вчителя в одній із кімнат, над якою красиво написали, що це музей УНР. Але не були офіційно вирішені відповідні юридичні питання щодо взаємин з власниками експонатів тощо".

За словами Солдатенка, "хотілося зробити хорошу справу, тож узяли чотирьох працівників для роботи в музейно-експозиційному відділі". Але після ліквідації інституту УІНП вже не міг офіційно платити цим працівникам зарплату, як музейним співробітникам".

"Виникли неув'язки не на ідейно-політичному ґрунті, а на адміністративно-господарському, - сказав голова УІНП. - Тепер треба надати цій експозиції хоча б якийсь статус. Я за те, щоб він став основою для більш широкого музею. Чому б нашому суспільству не мати хорошого музею історії української державності?"

Валерій Солдатенко повідомив, що за дорученням Азарова Мінкульт і голова КМДА Попов вирішують це питання: "У них є кілька варіантів - скажімо, виставка історії (музей) УНР може бути філією Національного історичного музею України".

"Ми ж музейними справами можемо займатися хіба що як організація, котра допомагає в підготовці організації експозицій, - зазначив голова УІНП. - Але жодного музею в науково-дослідній установі бути, зрозуміло, не може".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.