Спецпроект

До Львова збирається приїхати "борець з українцями" з Польщі

На 7 червня у Львові на Личаківському цвинтарі призначене перепоховання останків архієпископа Теодоровича, який перед Другою світовою війною очолював християн вірменського обряду. Мешканці Львова остерігаються скандалу через нелегітимність перепоховання та присутність на ньому одіозного Тадеуша Ісаковича-Залеського.

Перепоховальна урочистість розпочнеться із жалобної меси, яку на "цвинтарі орлят", де планують перепоховати останки Теодоровича, відслужить архієпископ Мечислав Мокрицький та кардинали, що приїдуть із Польщі, повідомляє ЗІК з посиланням на "Rzeczpospolitu".

Окрім того очікується прибуття із Польщі великої делегації парламентарів, оскільки сам Теодорович був не тільки польським патріотом, а й сенатором.

Найбільшим скандальним виглядає те, що до Львова 6-7 червня може приїхати відомий своїми антиукраїнськими настроями Тадеуш Ісакович-Залеський, котрий також признається до вірменської крові. "Це визначна подія не тільки для вірмен, а й усіх християн. Архієпископ Теодорович був вірменського походження, але разом із тим видатним польським патріотом", – стверджує ксьондз Ісакович-Залеський.


Намагання перепоховати архієпископа Теодоровича на "цвинтарі орлят" тривають вже кілька років. На львівському некрополі стоїть нагробок із хрестом і табличкою з іменем архієпископа, але могила вже кілька десятиліть порожня, бо похованого у 1938 році Теодоровича, таємно ексгумували на початку 1970-их років його вихованці, перенісши останки до іншого склепу на комунальному цвинтарі Львова.

Через спротив українських націоналістів переговори із львівською владою щодо перепоховання тривали роками. Але в середині вона все ж дала свою згоду. Втім, конфлікт це не вирішило, оскільки рішення було затверджено без публічного розгляду питання, а зацікавленій стороні вдалося навіть обійти комісію з перепоховань.

ЗІК також зазначає, що для низки членів комісії є сумнівним, що останки, які перепоховають 7 червня на "цвинтарі орлят", справді належать архієпископу Теодоровичу.

Чимало львів’ян остерігаються, що нелегітимність процедури перепоховання може вилитися за присутності одіозного Тадеуша Ісаковича-Залеського на перепохованні неверифікованих останків єпископа Теодоровича в антиукраїнський скандал. Як відомо, ксьондз Ісакович-Залеський відомий своїми псевдонауковими дослідженнями багатьох аспектів українсько-польської історії .

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.