Спецпроект

Розстріляні на перевалі могли бути прикордонниками Карпатської України

Останки розстріляних людей, знайдених археологами біля Верецького перевалу, могли належати бійцям прикордонного відділу Карпатської Січі на чолі зі Степаном Гинилевичем.

Про це "Історичній Правді" повідомив президент Середовища УГВР, працівник штабу Карпатської Січі (армії Карпатської України - ІП) в 1939 році Євген Стахів.

"Описані ІП останки знайденого чоловіка років 35-50 , з годинником і офіцерською портупеєю, напевно належать Степану Гинилевичу - коменданту охоронного відділу Січі на кордоні з Галичиною, - сказав Стахів. - Їхній відділ стояв на заваді польським диверсантам, які мали влаштовувати акції саботажу новопроголошеній державі".

1939: Проголошення незалежності Карпатської України (ВІДЕО)

За словами Стахіва, у 1939 році він їздив до відділу Гинилевича з інспекцією: "Вони тоді базувалися в селі Торунь (нині Межигірський район Закарпаття - ІП). Гинилевич, син священника з Перемишля, був моїм земляком і ми з ним спілкувалися.

Степан Гинилевич носив портупею і форму поручика Карпатської Січі, мав біля 40 років, тож цілком підходить під опис невідомого офіцера, знайденого у братській могилі у Воловецькому районі Закарпаття.

 Знайдені речі, які могли належати Гинилевичу

Стахів також припустив, що в тій же могилі може бути похований інший боєць прикордонного відділу Карпатської Січі Матій "Мацько" Гасин - брат майбутнього полковника УПА Олекси "Лицаря" Гасина.

Нагадаємо, що археологи комунального підприємства Львівської облради "Доля" (пошук поховань учасників визвольних змагань і жертв воєн та репресій) знайшли на Верецькому перевалі з закарпатського боку дві братські могили людей, розстріляних не раніше другої половини 1938 року. 

 Ще одна братська могила карпатських січовиків (ФОТО)

Свідчення місцевих мешканців і одяг та особисті речі похованих з величезною імовірністю свідчать, що вони були бійцями армії Карпатської України, розстріляними угорськими військами навесні 1939-го.

Євген Стахів - член ОУН з 1934 року, боєць Карпатської Січі, учасник похідних груп ОУН на Східну Україну, засновник націоналістичного підпілля на Дніпропетровщині і Донбасі, один із засновників Української Головної Визвольної Ради, прибічник демократичного крила ОУН, кавалер орденів "За заслуги" і Ярослава Мудрого.

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище