Спецпроект

Iсторики критикують за Бандеру i Шухевича i минулу, i нинiшню владу

Українськi iсторики переконанi, що будь-яка українська влада в усi перiоди має дуже зважено пiдходити до питань формування iсторичної пам'ятi - зокрема, до таких резонансних питань, як присвоєння звання Героя України головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу i лiдеру ОУН Степану Бандерi.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

"Я протестував, коли нагороджували Шухевича i Бандеру, тому що це в нинiшнiй ситуацiї розбурхує суспiльство, - зазначив завiдувач вiддiлом Iнституту iсторiї НАН України Станiслав Кульчицький. - Я переконаний, що Шухевич i Бандера - це нацiональнi герої, але це потрiбно довести до свiдомостi всiх громадян України". 

Кульчицький підкреслив, що пiд час розгляду в судах законностi указу президента Вiктора Ющенка щодо присвоєння цих нагород розглядалася не iсторична складова, а питання правомiрностi пiдписаних документiв.

Кульчицький вважає не зовсiм коректним той аргумент прибiчникiв скасування цих указiв, що Шухевич i Бандера не були громадянами України. "Сучасна Україна виникла лише в 1991 роцi i ранiше у нас громадянство було або польське, або радянське", - пояснив С. Кульчицький.

На думку iсторика, необхiдно визначити чiткi критерiї нагородження тих чи iнших особистостей такими званнями. Водночас вiн вважає, що для Бандери i Шухевича можна зробити виняток, "оскiльки вони боролися за ту Україну, яка зараз iснує, з її нацiональною символiкою, ту Україну, яку ми будуємо 20 рокiв, але зробити це тодi, коли президент країни виступатиме як глава держави, а не як полiтичний дiяч, який розраховує на пiдтримку того чи iншого сегмента українського суспiльства".

У свою чергу, кандидат iсторичних наук, директор Українського центру вивчення iсторiї Голокосту Анатолiй Подольський вважає, що i попередня влада, i нинiшня у проблемi присвоєння Шухевичу та Бандерi звання Героя України дiяли некоректно.

Історик Джон-Пол Химка: "Розуміння минулого - важливіше за бандер і шухевичів"

Подольський зазначив, що як iсторик вiн схвалює намiр попереднього президента В. Ющенка вiдкрити дискусiю в українському суспiльствi про правдиву iсторiю ХХ столiття, але виконання цього намiру виявилося, на його думку, абсолютно непрофесiйним.

Зокрема, iсторик вважає неправильним акцентування уваги на фiнальнiй стадiї українського нацiональним руху, "коли дiйсно УПА боролася проти двох тоталiтаризмiв, але не можна забувати про Волинь, про антисемiтську складову цього руху та про iнше".

На думку Подольського, Бандера i Шухевич є такими особистостями в iсторiї України, про якi не можна замовчувати, як це робилося у радянськiй iсторiографiї, але й не можна iдеалiзувати.

"Для радянського поколiння людей важко зрозумiти, що iсторiя не чорно-бiла, а вона рiзна - i це проблема", - наголосив історик.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».