УКРАЇНА НЕ ПРИЄДНАЄТЬСЯ ДО УГОДИ СНД ПРО ЗАСЕКРЕЧЕННЯ АРХІВІВ СРСР

Україна не приєднуватиметься до Угоди про порядок перегляду ступеня секретності даних з архівів колишнього СРСР, підписаної низкою пострадянських держав.

Про це йдеться у відповіді МЗС України на запит "Німецької хвилі".

Згідно з угодою, підписаною 18 жовтня на саміті глав держав і урядів СНД у Санкт-Петербурзі, низка країн взяла на себе зобов’язання не розкривати радянські архіви без згоди інших держав, для яких ці документи можуть "становити загрозу національній безпеці".

До угоди приєдналися, крім Росії, також Білорусь, Вірменія, Узбекистан і Таджикистан. Для інших країн СНД "двері залишаються відкритими", повідомили у виконкомі співдружності. Раніге історики висловлювали побоювання, що Київ може стати учасником цієї угоди, закривши радянські архіви для дослідників.

Утім, у міністерстві закордонних справ заперечують такі наміри.

"Україна не підписала в Санкт-Петербурзі зазначену угоду, не розглядає можливість приєднання до неї у подальшому та не веде консультацій з цієї тематики", - наголосив директор департаменту інформаційної політики українського МЗС Олег Волошин.

Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров переконаний, що підписаний у Санкт-Петербурзі документ ставить можливість розсекречення документів у залежність від інтересів Росії.

"Ця угода ставить історичні дослідження в нових незалежних державах у повну залежність від примх ФСБ, грубо порушує право на пам’ять. Можна лише вітати той факт, що Україна не підписала цю угоду", - наголошує Захаров.

Водночас, співголова Харківської правозахисної групи поділяє стурбованість істориків ускладненням останнім часом доступу до архівних документів: "Велика частина документiв залишаються засекреченими, хоча їм вже бiльше 75 рокiв. А за законом про Нацiональний архiвний фонд, максимальний термiн обмеження доступу до засекреченої раніше інформації становить саме 75 рокiв".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.