"Архівна" угода СНД може закрити для дослідження радянські архіви - історики

Російські історики висловлюють стурбованість із приводу угоди, яка зобов’язує країни СНД узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. І закликають українських колег не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

У жовтні на саміті СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов'язання країн-учасників узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів.

Досі кожна країна СНД сама могла визначати, скільки правди про радянську владу мають знати її громадяни. Згідно з новою угодою, без згоди країн-партнерів розсекречувати радянські архіви буде неможливо.

Хочете користуватися архівами КГБ? Спитайте нас, як

Такий крок пояснили "забезпеченням національної безпеки кожної з держав-учасниць СНД" та "формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР". Більше інформації немає: текст угоди недоступний, офіційних коментарів немає.

Російський історик, дослідник радянських органів безпеки Нікіта Петров розгледів у такій угоді "бажання Москви нав’язати іншим країнам СНД свої підходи до радянських архівів".

"Єдиний підхід у даному випадку — це російський підхід, — пояснив він у розмові з Deutsche Welle. — Не дай Боже, у республіках розсекретять якісь документи без згоди Москви". Насамперед, зауважує Петров, йдеться про свідчення масових репресій у СРСР.

На думку науковця, "єдиний підхід" до радянських архівів став особливо принциповим для Москви після того, як Україна розпочала кампанію з увіковічення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. "Якщо Україна підпише цей документ, їй доведеться закрити доступ навіть до вже оприлюднених документів, зокрема, й про Голодомор", — попереджає Нікіта Петров.

Чому влада боїться архівів? (роздуми до Дня архівіста)

Учасниками угоди крім Росії є також Білорусь, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан, угода відкрита для приєднання. Центр досліджень визвольного руху скерував запит прем'єр-міністру України М.Азарову з прохання оприлюднити зміст угоди і підтвердити наміри або факт її підписання.

Хоча підпису української сторони під угодою наразі немає, однак зміни у підході до розсекречення архівних документів вже відчутні, зазначив історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В´ятрович.

"За останні два роки архівом СБУ не оприлюднено жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в існуючу електронну базу даних, – додає В’ятрович. – В архіві СБУ фактично розформовано науковий відділ – звільняють людей, які систематично вивчали розсекречені документи".

За його словами, дедалі частіше дослідникам відмовляють у доступі до архівних документів колишнього СРСР.

Хорошковський: "Розсекречені архіви цікавлять тільки (!) 600 людей на рік"

Нікіта Петров закликає українських істориків і правозахисників не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД: "Справа істориків, як мені видається, підняти галас навколо цієї теми і створити таку атмосферу, що уряд України не підпише подібну угоду".

На кону стоїть можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Дослідники висловлюють побоювання, що архіви силових відомств всіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи.

Нагадаємо, що 8 листопада у Києві пройшов круглий стіл “Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму”, де литовські державні діячі та історики зокрема наголошували на важливості відкритості архівів  КГБ. 

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…