"Архівна" угода СНД може закрити для дослідження радянські архіви - історики

Російські історики висловлюють стурбованість із приводу угоди, яка зобов’язує країни СНД узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. І закликають українських колег не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

У жовтні на саміті СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов'язання країн-учасників узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів.

Досі кожна країна СНД сама могла визначати, скільки правди про радянську владу мають знати її громадяни. Згідно з новою угодою, без згоди країн-партнерів розсекречувати радянські архіви буде неможливо.

Хочете користуватися архівами КГБ? Спитайте нас, як

Такий крок пояснили "забезпеченням національної безпеки кожної з держав-учасниць СНД" та "формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР". Більше інформації немає: текст угоди недоступний, офіційних коментарів немає.

Російський історик, дослідник радянських органів безпеки Нікіта Петров розгледів у такій угоді "бажання Москви нав’язати іншим країнам СНД свої підходи до радянських архівів".

"Єдиний підхід у даному випадку — це російський підхід, — пояснив він у розмові з Deutsche Welle. — Не дай Боже, у республіках розсекретять якісь документи без згоди Москви". Насамперед, зауважує Петров, йдеться про свідчення масових репресій у СРСР.

На думку науковця, "єдиний підхід" до радянських архівів став особливо принциповим для Москви після того, як Україна розпочала кампанію з увіковічення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. "Якщо Україна підпише цей документ, їй доведеться закрити доступ навіть до вже оприлюднених документів, зокрема, й про Голодомор", — попереджає Нікіта Петров.

Чому влада боїться архівів? (роздуми до Дня архівіста)

Учасниками угоди крім Росії є також Білорусь, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан, угода відкрита для приєднання. Центр досліджень визвольного руху скерував запит прем'єр-міністру України М.Азарову з прохання оприлюднити зміст угоди і підтвердити наміри або факт її підписання.

Хоча підпису української сторони під угодою наразі немає, однак зміни у підході до розсекречення архівних документів вже відчутні, зазначив історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В´ятрович.

"За останні два роки архівом СБУ не оприлюднено жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в існуючу електронну базу даних, – додає В’ятрович. – В архіві СБУ фактично розформовано науковий відділ – звільняють людей, які систематично вивчали розсекречені документи".

За його словами, дедалі частіше дослідникам відмовляють у доступі до архівних документів колишнього СРСР.

Хорошковський: "Розсекречені архіви цікавлять тільки (!) 600 людей на рік"

Нікіта Петров закликає українських істориків і правозахисників не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД: "Справа істориків, як мені видається, підняти галас навколо цієї теми і створити таку атмосферу, що уряд України не підпише подібну угоду".

На кону стоїть можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Дослідники висловлюють побоювання, що архіви силових відомств всіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи.

Нагадаємо, що 8 листопада у Києві пройшов круглий стіл “Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму”, де литовські державні діячі та історики зокрема наголошували на важливості відкритості архівів  КГБ. 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.