"Архівна" угода СНД може закрити для дослідження радянські архіви - історики

Російські історики висловлюють стурбованість із приводу угоди, яка зобов’язує країни СНД узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. І закликають українських колег не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

У жовтні на саміті СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов'язання країн-учасників узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів.

Досі кожна країна СНД сама могла визначати, скільки правди про радянську владу мають знати її громадяни. Згідно з новою угодою, без згоди країн-партнерів розсекречувати радянські архіви буде неможливо.

Хочете користуватися архівами КГБ? Спитайте нас, як

Такий крок пояснили "забезпеченням національної безпеки кожної з держав-учасниць СНД" та "формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР". Більше інформації немає: текст угоди недоступний, офіційних коментарів немає.

Російський історик, дослідник радянських органів безпеки Нікіта Петров розгледів у такій угоді "бажання Москви нав’язати іншим країнам СНД свої підходи до радянських архівів".

"Єдиний підхід у даному випадку — це російський підхід, — пояснив він у розмові з Deutsche Welle. — Не дай Боже, у республіках розсекретять якісь документи без згоди Москви". Насамперед, зауважує Петров, йдеться про свідчення масових репресій у СРСР.

На думку науковця, "єдиний підхід" до радянських архівів став особливо принциповим для Москви після того, як Україна розпочала кампанію з увіковічення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. "Якщо Україна підпише цей документ, їй доведеться закрити доступ навіть до вже оприлюднених документів, зокрема, й про Голодомор", — попереджає Нікіта Петров.

Чому влада боїться архівів? (роздуми до Дня архівіста)

Учасниками угоди крім Росії є також Білорусь, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан, угода відкрита для приєднання. Центр досліджень визвольного руху скерував запит прем'єр-міністру України М.Азарову з прохання оприлюднити зміст угоди і підтвердити наміри або факт її підписання.

Хоча підпису української сторони під угодою наразі немає, однак зміни у підході до розсекречення архівних документів вже відчутні, зазначив історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В´ятрович.

"За останні два роки архівом СБУ не оприлюднено жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в існуючу електронну базу даних, – додає В’ятрович. – В архіві СБУ фактично розформовано науковий відділ – звільняють людей, які систематично вивчали розсекречені документи".

За його словами, дедалі частіше дослідникам відмовляють у доступі до архівних документів колишнього СРСР.

Хорошковський: "Розсекречені архіви цікавлять тільки (!) 600 людей на рік"

Нікіта Петров закликає українських істориків і правозахисників не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД: "Справа істориків, як мені видається, підняти галас навколо цієї теми і створити таку атмосферу, що уряд України не підпише подібну угоду".

На кону стоїть можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Дослідники висловлюють побоювання, що архіви силових відомств всіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи.

Нагадаємо, що 8 листопада у Києві пройшов круглий стіл “Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму”, де литовські державні діячі та історики зокрема наголошували на важливості відкритості архівів  КГБ. 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.