Історики поділяться досвідом прощання з Радянським Союзом (додано РОЗКЛАД)

Як убезпечитися від повернення в минуле й нарешті розпрощатися із СРСР? Про відповідний литовський досвід говоритимуть на круглому столі, який розпочнеться 8 листопада о 10:00 в Києво-Могилянській академії.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Головною державною установою, котра в Литві координувала заходи із подолання наслідків тоталітаризму та люстрацію, є Центр досліджень геноциду та резистансу жителів Литви, який багато років очолювала Далія Куодіте.

Литва публікує архіви КГБ. З прізвищами

8 листопада в Києво-Могилянській академії вона, а також її колеги Рональдас Рачінскас, виконавчий директор Комісії з оцінки злочинів радянського і нацистського окупаційних режимів у Литві, та Рута Трімонієне, представник меморіального департаменту Центру досліджень геноциду та резистансу Литви, розповідатимуть про досвід їхньої країни в подоланні наслідків тоталітаризму.

Місце і час: 8 листопада 2011 року, 12:00. Національний університет "Києво-Могилянська академія", зала вченої ради (к. 301, корпус 1, вул. Сковороди, 2).

"Всі сфери життя мали бути реорганізовані. Але правду кажуть ті, хто стверджує, що економіку поставити на нові рейки можна значно швидше, ніж перебудувати менталітет народу, його самосвідомість", - говорить Далія Куодіте.

"Наступ на права людини в Україні, все більша прірва між статками українців та доходами вузької групи політичних гравців значною мірою є наслідком неподоланого тоталітарного минулого", - говорить історик Володимир В'ятрович, який у 2008-2010 роках розсекретив архіви КГБ.

Захід відкриватиме Надзвичайний і повноважний посол Литви в Україні Пятрас Ватєкунас.  

Литва обурена тим, що Австрія відпустила кагебіста

Учасники дискусії з українського боку:

Володимир В'ятрович, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху; Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА; Іван Патриляк, доцент Київського національного університету імені Т. Шевченка; Вахтанг Кіпіані, головний редактор інтернет-видання "Історична правда"; Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького".

 

Організатори: Центр досліджень визвольного руху за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні.

Партнери: Школа політичної аналітики НаУКМА, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Львівський національний університет імені Івана Франка, Центр правових та політичних досліджень “Сім".

Інформаційні партнери: телеканал ТВі, Історична Правда, журнал “Країна”, Газета по-українськи, Україна Incognita, Gazeta.ua.

РОЗКЛАД:

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».