У Києві реконструюватимуть садибу Крістера (ФОТО)

У Києві почали розбирати легендарний Будинок Крістера на вул. Осиповського, 2-а, побудований іще у 1880 році для саксонського ткача і садівника Вільгельма Крістера.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

 

"Сподіваюсь, що дерев’яний будинок, розберуть, відремонтують і зберуть знову, адже свого часу був погоджений проект реставрації цього будинку, - зазначив депутат. - На жаль, ймовірність того дуже мала, оскільки за всю сучасну історію Києва такого ще не було".

 Садиба Крістера

Будівлю визнали пам’яткою культурної спадщини в 2001 році. Довгий час вона нікому не належала. Головне управління культурної спадщини намагалось взяти будівлю на свій баланс, але право на нього висунули інші власники: Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України, який знаходиться поруч.

"Парадоксально, що приклад тих, хто нищить пам’ятки, наслідує навіть Національна академія наук України, - наголосив Бригинець. - Схоже, нищення київських пам’яток стало справжньою епідемією".

Тим часом краєзнавець Михайло Кальницький у своєму блозі повідомив, що будинок буде відреставровано.

"Щойно отримав дзвінок від колеги з діяльності в охороні пам'яток Сергія Юрченко, - пише києвознавець. - Він повідомив, що будинок Крістерів розбирають не заради нового будівництва на його місці, але на предмет видалення поточених шашелем дерев'яних конструкцій. Різьблені деталі зберігають, є обміри, фіксації і архівний проект будинку. Так що він повинен бути відновлений у колишньому вигляді (цим займається керований Сергієм Юрченко інститут)".

Фото: ЖЖ serj-32

Вільгельм Крістер – людина, яка розпочала перетворення Києва на місто-сад. Він вирощував у Києві химерні рослини і навіть виноград. Двоповерхову дерев`яну садибу Крістера, за словами києвознавців, можна по праву називати архітектурно-історичним шедевром.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.