У Дніпропетровську посперечалися, вшановувати Петровського чи ні

Дніпропетровські політики влаштували перепалку під час проведення в місті круглого столу з приводу оцінки діяльності Григорія Петровського (на честь якого названо Дніпропетровськ).

Про це повідомляють "Коментарі".

Як повідомив секретар Дніпропетровського міськкому КПУ Євген Павленко, планується ряд просвітницьких заходів.

На думку Павленка, сьогодні Григорій Петровський, чиє ім'я увічнене в назві міста, несправедливо забутий городянами і українцями, незважаючи на те, що він вніс великий внесок в історію молодої соціалістичної держави, будучи депутатом Держдуми 4-го скликання [1912-1917 рр., від Російської імперії до Російської республіки - ІП], не раз виступав з вимогами відкривати школи, де викладання велося б українською мовою.

"Він один із тих радянських політиків, який відстоював ідею української мови та української культури, - заявив Павленко. - Григорій Іванович несправедливо забутий невдячними нащадками".

В особливу заслугу Петровському Павленко також поставив те, що він не образився на радянську систему за арешти членів своєї сім'ї.

Заяви комуністів викликали категоричне несприйняття з боку їхніх політичних опонентів.

"Будучи обраним до Держдуми Росії від блоку меньшовиків, примиренців і Української соціал-демократичної робітничої партії, він перекинувся до більшовиків, - сказав керівник Дніпропетровської обласної організації УНП Сокоринський. - Петровський підписав декрет про червоний терор, він має відношення до мільйонів жертв колективізації і голодомору. За ці дії Петровський несе повну відповідальність. Те, що наше місто досі носить прізвище ката - ганьба".

На бік УНП став заступник голови дніпропетровської міської організації "Батьківщини" Валерій Мурлян.

"Цього року ми святкуємо 80-річчя області. Неважко порахувати, що область була створена в 1932 році, - зазначив Мурлян. - У тому ж році керівник області Володимир Чернявський оголосив про те, що Дніпропетровщина зібрала рекордний урожай зернових, виконала всі плани із хлібозаготівель, а в 1933-му році люди тут вмирали від голоду,

Мурлян нагадав, що в той же час всеукраїнським старостою був Григорій Петровський, який проводив колективізацію, результатом якої став масовий голод:

"Дуже шкода, що сьогодні Дніпропетровськ носить ім'я цього "героя", йому поставлено пам'ятник, названо площу і вулиця. У Росії вже давно немає Ленінграда, Свердловська і Сталінграда, зате в Дніпропетровську досі існують райони Жовтневий, Кіровський, Ленінський і є задумки одну з вулиць назвати іменем Брежнєва".

Григорій Петровський - з 1917 року член Катеринославського [Катеринослав - назва Дніпропетровська у 1802-1926 роках] губернського комітету РСДРП (б), гласний міської думи і голова її більшовицької фракції.

Член Центрального комітету більшовицької партії у 1921-1939 рр. У 1926-1939 рр. - кандидат у члени Політбюро [керівного органу] ЦК.

Голова Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету [найвищий орган державної влади УРСР - ІП]  у 1918-38 рр. Від імені боку УРСР підписав Договір про утворення СРСР і був одним зі співголів Центрвиконкому СРСР. А також був головою Всеукраїнського ЦК незаможних селян в 1920-1923 рр., займав важливі пости в Комінтерні.

У 1939 році зазнав критики за потурання "ворогам народу" з числа керівників Української РСР і знятий з усіх посад. В 1940 році директор московського Музею Революції Федір Самойлов (у минулому - теж депутат-більшовик IV Думи) влаштував його своїм заступником. У Музеї Петровський і працював до смерті (9 січня 1958).

Похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.

Нагадаємо, у 2010 році дніпропетровська влада проігнорувала заходи з вшанування пам'яті жертв Голодомору.

Читайте також: "Комсомольськ" на Дніпрі

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.