УПЦ МП вшановує християн, постраждалих від сталінізму

В Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відкрилася виставка “1937 рік: Голгофа Церкви. До 75-річчя подвигу християн, що постраждали під час “Великого терору”.

Про це повідомляє "Укрінформ" із посиланням на організаторів виставки – музей “Православна Україна” Української Православної Церкви і Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

"Пам'ятна виставка створена на основі архівних матеріалів, особистих справ представників репресованого духовенства Києво-Печерської лаври, унікальних фотографій вітчизняних новомучеників: київського митрополита Костянтина (Дьякова), одеського митрополита Анатолія (Грисюка), харківського архієпископа Олександра (Петровського), полтавського архієпископа Феофана (Бистрова), Онуфрія (Гагалюка), священносповідника Олексія Глаголєва та ін. Відвідувачі матимуть нагоду ознайомитися з експонатами зі збірок Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника і Музею "Православна Україна" УПЦ", - зазначається в повідомленні.

Відкриття виставки приурочене до Дня пам'яті жертв голодоморів.

"Починаючи з 1929 p., Україна зазнала три хвилі репресій, найбільшу з них – у 1937–1938 рр., - йдеться у повідомленні. - 1937 року в Україні було заарештовано 159,5 тисячі осіб, з них розстріляно 16,5 тисячі".

Власне, Церква як складова суспільства та її представники стали також жертвами сталінського червоного терору.

1932 р. був підписаний декрет, в якому проголошувалося: “До 1 травня 1937 року ім’я Боже має бути забутим на території країни”. Він поклав початок “безбожній п’ятирічці”, в результаті “виконання і перевиконання” якої було заарештовано 40 архієреїв, закрито і знищено 95% храмів.

20 років тому, в 1992 р., відбулася перша канонізація новомучеників і сповідників ХХ століття, які постраждали за віру Христову.

Виставка відбувається з благословення Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України.

Читайте також на цю тему: "Київ новомучеників. Як убивали священників УПЦ"

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…