Ленінградську площу хочуть перейменувати на Дарницьку

Мешканці лівобережних районів Києва хочуть перейменувати Ленінградську площу на Дарницьку. Профільна комісія Київради каже, що це можна зробити швидко й недорого, бо площа на честь неіснуючого міста - "це нелогічно".

З такою ініціативою громада лівобережної частини міста звернулася до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця, повідомляє прес-служба депутата.

"Наша комісія не поспішатиме із погодженням цього питання для того, щоб з’ясувати всебічну думку киян. Хоча для мене особисто бажання громади цілком зрозуміле. В Києві існує площа, яка носить ім’я вже неіснуючого міста – це нелогічно", - заявив Бригинець.

Оскільки житлові будинки, розташовані на цій площі, мають адреси вулиць, які прилягають до неї, то й матеріальні затрати на перейменування і зміни у документах будуть мінімальні.

Ленінградська площа — площа у Дніпровському районі Києва, одна з найбільших транспортних розв'язок лівобережної частини столиці.

Розташована між проспектом Возз′єднання, проспектом Миру, вулицею Будівельників, проспектом Юрія Гагаріна, вулицею Івана Сергієнка, вулицею Володимира Сосюри, Празькою вулицею і Харківським шосе.

Виникла в 1950-ті роки на місці колишнього контрольного пункту (КП), який існував при в′їзді в місто. У ряді джерел 1940—50-х років фігурує під назвою площа КП. Сучасна назва — з 1958 року.

Як відомо, у листопаді 2011 року Олександр Бригинець анонсував перейменування вулиць, названих на честь учасників Січневого повстання, але воно так і не відбулося.

 

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні буде перейменовано на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька. Цих змін не сталося. 

Про інші перейменування вулиць і площ у містах України читайте за тегом "топоніміка".

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.