Спецпроект

Польський "геноцид" не примирює, а сварить поляків та українців

Громадський комітет "Примирення між народами" констатував, що цього року односторонні політичні декларації залишили гіркий слід у серцях багатьох людей.

Про це йдеться у зверненні комітету, яке є у розпорядженні ІП.

Відповідне звернення, зокрема: підписали:

- перший президент України Леонід Кравчук,

- патріарх УПЦ КП Філарет,

- митрополит УПЦ МП Симеон,

- кардинал УГКЦ Любомир Гузар,

- віце-прем’єр-міністр (2007—2010) Іван Васюник,

- історик Володимир В’ятрович,

- письменниця Марія Матіос,

- академік Ігор Юхновський.

На думку членів Комітету, для розвитку добросусідських відносин між нашими країнами ухвала Сенату Республіки Польща є кроком назад на шляху до порозуміння, порівняно із прийнятими у 2003 році спільними словами президентів України та Польщі та єдиним текстом заяви парламентів обох країн.

"Однобічна ухвала Сенату образлива для сучасного покоління українців, які шанують своїх предків, полеглих у боротьбі за незалежність України, цей документ нехтує пам’яттю українців, котрі стали жертвами міжнаціонального протистояння", — йдеться у зверненні.

Громадський комітет "Примирення між народами" звернувся до влади обох країн із закликом не легковажити історичною пам’яттю і не заохочувати жодні політичні наміри, здатні завдати шкоди і нашим народам, і всій європейській справі.

Нагадаємо, днями голова Сейму (нижньої палати польського парламенту) Ева Копач заявила, що вважає за необхідне вжити слово "геноцид" у резолюції Сейму до 70-річчя Волинської трагедії. Раніше планувалося, що Сейм назве події на Волині "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

У червні 2013 року делегація Громадського комітету відвідала Варшаву, щоб донести до польської сторони у зв’язку з розглядом у Сенаті тоді ще проекту заяви, що містила однобічні, політизовані й необґрунтовані з точки зору міжнародного права оцінки волинських подій.

Тоді ж Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

Українська греко-католицька церква і Римо-католицька церква Польщі у спільній декларації закликали обидва народи до прощення і примирення.

На початку квітня 2013 року у Києві створено громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни і важливості добросусідських відносин сьогодні.

У березні 2013 року голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Йозеф Мислівечек та Максим Березовський: чех та українець, які підкорили музичну Італію

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

“На рівні держави схаменулися вшановувати Праведників коли майже нікого не лишилося”

14 травня вперше в історії незалежної України буде відзначати День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. У світі таких людей називають Праведниками, а держава Ізраїль та Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем нагороджують їх почесним званням Праведник народів Світу. 2659 людей, які проживали на території сучасної України, визнано Праведниками народів Світу, проте на сьогодні в живих залишилося менш як 17 героїв

Місія "Незалежність"

Після повернення із Закарпаття до Кракова, де 1–4 квітня 1941 року вже відбувся ІІ Великий збір ОУН(б), Кук отримав від Проводу нове завдання. Тепер він мав готувати спеціальні мобільні політичні відділи українських націоналістів (похідні групи), щоб створити самоуправління й розбудувати мережу Організації в Україні. Для цього Кук організував і очолив Центральний штаб похідних груп революційної ОУН

Павло Судоплатов проти Євгена Ляховича

За рік до того, як старший лейтенант держбезпеки Павло Судоплатов убив у Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця, він завів справу на Євгена Ляховича, про якого в одному з документів зазначено: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів». Розсекречені матеріали цієї справи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу зрозуміти, чому у 1930-ті роки органи ДПУ так зацікавилися Євгеном Ляховичем, як йому вдалося привернути увагу урядових кіл Великої Британії до українського питання і чому рішення про його подальшу розробку у 1959 році приймала колегія КДБ при Раді Міністрів СРСР