Спецпроект

Серпанкові жіночі строї представили у Рівненському музеї. ФОТО

В Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація жіночих костюмів, виготовлених із серпанкової тканини в майстерні історичного ткацтва "Легенди Волині" "Центру відродження Волині" (м. Радивилів). Центр, організатором, керівником і натхненником якого є Володимир Дзюбак – кандидат історичних наук, краєзнавець - займається відродженням народних ремесел.

Про це пише prostir.museum.

Працівники Центру поставили мету: відродити традиційне святкове вбрання Великої Волині – національний жіночий костюм із серпанкової тканини, шедевр народного ткацтва Рівненського Полісся. Майстриням знадобилися три  роки, аби "з нуля" відродити особливості  ткання серпанкового полотна. Було здійснено  близько сотні спроб, доки структура  і товщина тканини почала відповідати історичному оригіналу початку XX ст. Легка напівпрозора тканина у давні часи була мрією українських дівчат, в неї вбиралися заможні панянки, а наречені мали серпанкові елементи одягу, коли йшли до шлюбу.

Журналістам та краєзнавцям, які зібралися в залі етнографії музею, було представлено три повні жіночі серпанкові строї, прототипом для яких став одяг із с. Крупове Дубровицького району Рівненської області. Оригінали строю зберігаються у Сарненському історико-етнографічному музеї та Рівненському краєзнавчому музеї. Крім цього, на презентації було показано сучасну інтерпретацію використання серпанкового полотна — весільне вбрання в етнічному стилі.

Презентація жіночих костюмів

Раїса Тишкевич, заслужений працівник культури України, завідувач відділу "Сарненський історико-етнографічний музей", та Алла Укераїнець, заслужений працівник культури України, завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, розповіли про розвиток серпанкового ткацтва на Рівненщині, дали детальний опис традиційних серпанкових строїв. Про діяльність Центру відродження Волині розповів його керівник Володимир Дзюбак.

Побутування повного серпанкового строю зафіксовано на теренах України лише в Дубровицькому районі Рівненської області. Саме тому відтворити такий унікальний одяг було надзвичайно цікавою задачею і справжнім викликом для майстерні "Легенди Волині".

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.