Спецпроект

Серпанкові жіночі строї представили у Рівненському музеї. ФОТО

В Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація жіночих костюмів, виготовлених із серпанкової тканини в майстерні історичного ткацтва "Легенди Волині" "Центру відродження Волині" (м. Радивилів). Центр, організатором, керівником і натхненником якого є Володимир Дзюбак – кандидат історичних наук, краєзнавець - займається відродженням народних ремесел.

Про це пише prostir.museum.

Працівники Центру поставили мету: відродити традиційне святкове вбрання Великої Волині – національний жіночий костюм із серпанкової тканини, шедевр народного ткацтва Рівненського Полісся. Майстриням знадобилися три  роки, аби "з нуля" відродити особливості  ткання серпанкового полотна. Було здійснено  близько сотні спроб, доки структура  і товщина тканини почала відповідати історичному оригіналу початку XX ст. Легка напівпрозора тканина у давні часи була мрією українських дівчат, в неї вбиралися заможні панянки, а наречені мали серпанкові елементи одягу, коли йшли до шлюбу.

Журналістам та краєзнавцям, які зібралися в залі етнографії музею, було представлено три повні жіночі серпанкові строї, прототипом для яких став одяг із с. Крупове Дубровицького району Рівненської області. Оригінали строю зберігаються у Сарненському історико-етнографічному музеї та Рівненському краєзнавчому музеї. Крім цього, на презентації було показано сучасну інтерпретацію використання серпанкового полотна — весільне вбрання в етнічному стилі.

Презентація жіночих костюмів

Раїса Тишкевич, заслужений працівник культури України, завідувач відділу "Сарненський історико-етнографічний музей", та Алла Укераїнець, заслужений працівник культури України, завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, розповіли про розвиток серпанкового ткацтва на Рівненщині, дали детальний опис традиційних серпанкових строїв. Про діяльність Центру відродження Волині розповів його керівник Володимир Дзюбак.

Побутування повного серпанкового строю зафіксовано на теренах України лише в Дубровицькому районі Рівненської області. Саме тому відтворити такий унікальний одяг було надзвичайно цікавою задачею і справжнім викликом для майстерні "Легенди Волині".

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.