ТРЕТИНА ПОЛЯКІВ ГОТОВА ЗАБУТИ ІСТОРИЧНІ ОБРАЗИ НА УКРАЇНЦІВ - соціологія

Про це свідчать результати соцопитування, проведені польським Центром дослідження громадської думки (CBOS) у липні 2013 року.

Відповідь на питання про примирення сильно залежить від віку - чим старіше респондент, тим більш песимістично він налаштований. Ледве половина з людей від 55 і більше років вірить у можливість порозуміння. Найбільшим оптимізмом вирізняються люди з вищою освітою - три чверті таких респондентів не сумніваються, що обидва народи можуть домовитися.

При цьому поляки не дуже охоче йдуть на компроміси в історичних питаннях. Тільки 33% опитаних вважають, що в ім'я добросусідських стосунків треба забути про історичні образи. 58% переконані, що незалежно від стосунків між державами треба дізнаватися всю правду про події минулого. 9% не мають своєї думки з цього приводу.

Соціологи наголошують, що великий обсяг інформації про трагічні події 70-річної давнини і численні ювілейні заходи з цього приводу не мали істотного впливу на громадську думку про сучасні польсько-українські зовнішні стосунки. Цифри опитування залишилися майже ті ж самі, що й у попереднього опитування, проведеного за кілька тижнів до того.

21% оцінює відносини між обома державами як "позитивні", 16% - як "погані", а 39% - як "ані добрі, ані погані". 24% не захотіли відповідати.

Згідно з червневим опитуванням CBOS, 31% населення Польщі нічого не знає про Волинську трагедію, хоча за останні 5 років кількість таких людей зменшилася. З тих, хто знає, 52% вважають ці події злочином українців проти поляків. 

Як відомо, в липні 2013 року депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

Під час дебатів один із правих депутатів назвав Мирона Сича (єдиного українця в парламенті Польщі) "сином члена банди УПА", який мордував польських громадян.

Тоді ж у Варшаві за участі президента Польщі було відкрито пам'ятник полякам, які стали жертвами Волинської трагедії. Меморіал являє собою хрест, перед яким розміщено 18 брил із назвами населених пунктів на території України, які у 1920-39 рр. входили до складу польської держави. Посол України у Польщі не взяв участь у цих офіційних заходах.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Громадський комітет "Примирення між народами" констатував, що цьогорічні заходи щодо Волинської трагедії у Польщі швидше сварять, ніж примирюють поляків та українців.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темами "Соціологія" і "Польща"