Спецпроект

У київських музеях влада хоче відкрити сувенірні крамниці

В Управлінні туризму КМДА разом з директорами комунальних музеїв розглядають питання про відкриття в музеях розкладок чи невеликих крамниць з продажу якісних київських сувенірів.

Про це пише prostir.museum.

Під час робочого обговорення теми стало зрозуміло, що практично кожен столичний музей зіткнувся на практиці з юридичними проблемами, які виникають при започаткуванні цієї справи, і багато музеїв уже навіть мають розкладку для продажу власної друкованої продукції.

Начальник Управління, Тетяна Слишик, наголосила на актуальності питання, адже через столичні музеї проходить значна частина туристів: "Чи є у вас у когось крамниця, якесь маленьке кафе? Це ж нормальна практика на заході, коли людина прийшла в музей, випила каву, купила солодощі. Давайте спробуємо розпочати діалог з цього питання. Ми наступного разу на зустріч запросимо також і податківців та спробуємо випрацювати алгоритм роботи".

"Для відкриття сувенірної крамниці в музеї є два шляхи: відкрити її музеєві самому чи пустити на територію орендаря. Що стосується першого варіанту – то це дуже складне питання, адже офіційно музей не може мати прибутку, бо це неприбуткова організація. Коли ж музей хоче здати територію в оренду, то має бути оголошено про намір, і дається термін 10 днів. Якщо заявник один, то тоді комісія з питань власності приймає рішення про укладання договору з єдиним заявником. Якщо заявників кілька – тоді проводиться конкурс, переможцем якого є той, хто пропонує більшу оренду. Орендна ставка – це 18% від вартості об’єкту оренди, тобто має бути проведена незалежна оцінка об’єкту оренди", - пояснив присутній на нараді представник Департаменту комунальної власності м. Києва.  

В підсумку зустрічі було домовлено, що музеї подадуть до Департаменту свої пропозиції та інформацію про можливості, а формат крамницб та інші деталі буде узгоджено під час подальших робочих зустрічей.

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.