Спецпроект

В музеї жертв голодоморів демонструють кіно-трилогію "Хлібна гільйотина"

25, 26, 27 вересня 2013 року о 15.00 Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" пропонує для перегляду трилогію "Хлібна гільйотина", що складається з фільмів "Цар-голод", "Великий перелом" та "Німий подзвін".

Про це повідомив генеральний директор музею, Віктор Діденко.

У фільмі "Цар-голод", 25 вересня 2013 року, глядач почує розповідь більшовика, що служив соціалізму, та за наказом керівників допомагав використовувати голод у боротьбі проти заможних. Влада в 20-30 роках ХХ ст. нищила еліту інтелігенції – мозок народу, традиції християнської моралі – церкву. Більшовики прагнули зруйнувати українську ідентичність, прагнення до волі, хотіли стерти генетичну пам'ять народу. Герой, від якого іде монолог, розумів, що заможні були приречені. Як людина він їм співчував, як більшовик – не мав права.

26 вересня 2013 року буде транслюватися фільм "Великий перелом", в основу якого покладено історію селянина, що розповідає, як ті хто не вмів і не хотів працювати вибивали хліб у селян. Люди, захищаючись від колективізації, перестали сіяти хліб. Більшовики вперше в історії людства оголосили кримінальних злочинців соціально близьким елементом та вирішили покарати людину, що краде власний хліб, вирощений своїми руками і на своїй землі. Це було не просто масове вбивство. Селянин доводить, що державі хліб не потрібен був, метою терору було бажання поставити на межу виживання українську націю.

Трилогія завершиться фільмом "Німий подзвін" 27 вересня 2013 року. Стрічка відтворює погляд сучасника, що народився у 70-тих роках та аналізує події минулого. Сучасник проводить паралелі: коли українці вмирали від голоду - влада урочисто відзначала пуск Дніпрогесу та запросила сотні гостей. Банкет, з горілкою та винами, м’ясом та хлібом, під час голодного мору тривав два дні. І таких прикладів було багато. Третій фільм наочно показує, що "Хлібна гільйотина" діяла безвідмовно: відсікала кому голову, кому совість, стираючи грань між добром і злом, ніби піддаючи народ тотальному духовному геноциду.

Теми

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.