Відкрився сайт, присвячений усній історії

Відкрито сайт Української асоціації усної історії (УАУІ). Хто цікавиться процесом безпосередньої передачі та запису спогадів людини (за допомогою аудіо- чи відеотехніки), отримав новий інструмент. Історики отримають нові джерела.

Усна історія - науковий збір і опрацювання історичної інформації про осіб, родини, важливі події тощо за допомогою інтерв'ювання учасників або очевидців і технічної фіксації їхніх спогадів.

УАУІ - недержавна добровільна громадська організація. Створена у Харкові в жовтні 2006 року з ініціативи учасників міждисциплінарної наукової конференції „Усна історія в сучасних соціально-гуманітарних студіях: теорія та практика досліджень".

Адреса сайту Української асоціації усної історії - oralhistory.com.ua.

Головними завданнями УАУІ проголошено:

- створення тимчасових робочих груп у складі вітчизняних та зарубіжних фахівців для проведення науково-дослідницьких робіт;

- організація наукових конференцій, семінарів, літніх шкіл;

- забезпечення обігу фахової інформації, а саме: створення всеукраїнської бази даних з усної історії і обмін інформацією наукового та організаційного характеру між фахівцями в галузі усноісторичних та суміжних дисциплін;

- редакційно-видавнича діяльність;

- надання різного роду інтелектуальних послуг, а саме: рецензування, редагування, укладання оглядів зарубіжної наукової літератури, анотованих бібліографій тощо, здійснення наукової експертизи й надання консультацій з усноісторичної тематики;

- організація циклів публічних лекцій, виставок, презентація нових книг, науково-просвітницька діяльність.

Як відомо, у березні 2012 року відкрився український сайт, присвячений жіночій/ґендерній історії.

В січні 2012 року історики Андрій Портнов і Володимир Маслійчук запустили сайт для академічного спілкування істориків Historians.in.ua.

В серпні 2011 року сайт, присвячений історії України, відкрила газета "День".

Дивіться також інші матеріали за темою "Усна історія"

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".