За війну УПА знищила більше 12 тисяч німців - історики

Жертвами антинімецьких операцій Української повстанської армії стали 12-13 тисяч німців.

Про це на публічній дискусії "Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму" повідомив кандидат історичних наук, науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті Ярослав Антонюк.

"Ця цифра не співмірна із загальними втратами у Другій світовій війні, - додав директор УІНП, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. - Проте якщо порівнювати, скільки німців загинуло від рук польських чи радянських партизанів, то це співмірні цифри".

За словами історика, коли говорять про співпрацю українських націоналістів із владою Третього рейху, то часто забувають, що націоналісти всього на 2 тижні довше співпрацювали з нацистами, ніж Йосип Сталін.

Після проголошення Акту відновлення Української Держави, не погодженого з німцями, були заарештовані очільники ОУН, а Степан Бандера усю війну відсидів в німецькому концтаборі Заксенгаузен.

У німецьких документах 1941-1942 років зазначено, що, крім ОУН(б), в Україні немає жодного серйозного руху опору. Перша антинімецька акція УПА сотні Перегіняка-"Коробки" була здійснена в ніч із 7 на 8 лютого 1943 у райцентрі Володимирець (Рівненська область).

"Радянська влада знала про боротьбу УПА проти нацистів, проте у своїй пропаганді і далі говорила про її співпрацю з німцями, - підкреслив В'ятрович. - Німці натомість подавали інформацію, нібито УПА – це спецоперація Кремля".

Влітку 1943 року антинімецька боротьба з Волині перекинулась на терени Галичини, де було створено УПА-Захід. Виникали цілі "повстанські республіки" - території, які контролювалися УПА. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням армії.

За підрахунками рівненського історика Денищука, лише протягом 1943 року було зафіксовано 2956 бойових зіткнень підрозділів УПА із німецькими силами.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.