В РФ переклали книгу українського історика про падіння СРСР

В Росії видали переклад монографії українського історика з США Сергія Плохія "Остання імперія. Падіння Радянського Союзу".

Про це повідомляє видавництво Соrpus.

Видавці наголошують, що публікація праці англійською у 2014 році принесла автору книжкову премію Пушкінського будинку в Лондоні, а потім - премію Лайонела Гелбера.

"Професор Гарвардського університету максимально докладно, спираючись на документи - в тому числі нещодавно відкритий архів Джорджа Буша-старшого - описує другу половину 1991 року практично день за днем, - йдеться в анонсі видання. - Картина подій складається із сотень розмов, зустрічей, щоденникових записів".

 

"Остання імперія" строго обмежує оповідь рамками шести місяців, лише на самому початку і самому кінці дозволяючи собі відступи про роки до і після 1991-го.

Перед читачем виникають два ключових і кілька несподіваних висновків, зазначили видавці.

По-перше, США не просто не хотіли наближати кінець СССР, але, навпаки, щосили його відтягували. Співробітники адміністрації Джорджа Буша побоювалися хаосу в незалежних республіках, яким належало вирішити, серед іншого, питання ядерної зброї.

По-друге, вирішальну роль у розпаді Союзу зіграло прагнення народу України до максимальної незалежності від Москви і повнота мандату, який отримав перший президент країни Леонід Кравчук.

 

"Остання імперія" Сергія Плохія - рідкісний випадок бездоганної роботи історика, яка читається як гостросюжетний репортаж", - підкреслили y видавництві. - Чи не важливішою за авторські висновки виявляється дана читачеві можливість робити висновки самостійно на основі щоденного, повсякчасного спостереження за діями головних героїв ... книги".

Нагадаємо, у 2012 році вийшов російський переклад програмної книги професора НаУКМА Наталі Яковенко "Нарис історії середньовічної і ранньомодерної України".

ТАКОЖ: "Украинский национализм: ликбез для русских..."

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.