Спецпроект

У Бабиному Яру створять єдиний меморіальний простір за підтримки канадців

21 червня в Українському кризовому медіа-центрі підсумували результати архітектурного конкурсу ідей “Бабин Яр – Дорогожицький некрополь”

Слова "Бабин Яр" чи не в усьому світі асоціюються з Голокостом. Восени 1941 року впродовж двох днів тут було вбито майже 34 тис. київських євреїв. Втім, під час війни в Бабиному Яру вбивали та ховали не лише євреїв.

Впродовж двох років німецької окупації до листопада 1943 року тут розстрілювали і закопували цілі групи людей, яких також вважали ворогами нацистів, – ромів, українських націоналістів та інших. Оцінки кількості жертв сягають принаймні 100 тис. осіб, понад дві третини з яких були євреями. 

Радянський режим десятиріччями намагався знищити сам Яр і пам’ять про національну та етнічну приналежність його жертв. Після здобуття Україною незалежності влада дозволила будь-які вшанування пам’яті на території Бабиного Яру й водночас самоусунулася від врегулювання цього процесу.

Таким чином за роки Бабин Яр перетворився на територію різних пам’ятей, які представлені поза спільним контекстом чи навіть конфліктують між собою. Разом із тим він залишається зоною відпочинку для мешканців Дорогожичів. 

Щоб змінити ситуацію, незадовго до 75-х роковин трагедії Бабиного Яру, які вшановуватимуть у вересні цього року, Благодійний фонд "Українсько-Єврейська зустріч" (Канада) оголосив Міжнародний архітектурний конкурс ідей комплексної організації та благоустрою історико-меморіальної зони "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь"

В Україні конкурс підтримали:

- Національний Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру,

- Національна спілка архітекторів України,

- Український інститут національної пам’яті,

- Департамент містобудування та архітектури КМДА.

Про всіх партнерів за лінком

Участь у конкурсі взяли 32 проекти з 15-ти країн світу. Міжнародне журі відібрало 7 найкращих. До трійки переможців увійшли проекти зі Словаччини, Колумбії та США – перше, друге й третє місце відповідно.

Серед критеріїв, якими керувалися члени журі, – включеність майбутнього меморіального простору в інфраструктуру міста, маркування того, що було в Бабиному Яру й що залишилося сьогодні, а також відсутність громіздких споруд. 

По суті це має бути своєрідна рамка, яка виопуклить історію Бабиного Яру й наниже різні пам’яті про жертв трагедій, що мали місце тут, на єдину тканину історичної пам’яті.

Як зазначив один з учасників прес-конференції, відповідальний секретар Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру та провідний науковий співробітник Музею історії Києва Віталій Нахманович, ініціатори та партнери конкурсу прагнуть "створити простір, де б вшанування пам’ятей відбувалося з урахуванням спільності цього місця"

Вже наявні близько 30-ти меморіальних знаків демонтувати не планують – вони також повинні влитися в майбутній меморіальний простір. Більше того – цей простір має виконувати роль своєрідного регулятора для тих пам’ятників, які ще можуть бути встановлені тут в майбутньому. Адже як кажуть ініціатори конкурсу, Бабин Яр є і продовжує залишатися "живою історією". 

"Надзвичайно важливо, щоб ми не згадували про Бабин Яр лише з нагоди певних роковин. Надзвичайно важливо, щоб була створена інфраструктура пам’яті, на яку могли би опиратися вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру між тими періодами, коли про них згадують на найвищому рівні, – говорить голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Концепція конкурсу дуже близька нам, адже ми переконані, що повинні бути створені певні рамки, які дозволять належно вшанувати пам’ять різних жертв Бабиного Яру"

Переглянути всі 7 найкращих проектів можна за лінком. Також вони будуть представлені в Музеї історії Києва.

"У кожному з семи проектів є вартісні елементи, – говорить Віталій Нахманович. – Водночас жоден не дає комплексної відповіді на всі поставлені організаторами конкурсу питання. Тому зараз ведуться консультації, які б дали змогу на основі цих ідей створити єдиний цілісний проект". А вже цей проект представлять на розгляд органам державної влади. 

Подивитися прес-конференцію можна на YouTube-каналі Українського кризового медіа-центру за лінком.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.