Спецпроект

У Бабиному Яру створять єдиний меморіальний простір за підтримки канадців

21 червня в Українському кризовому медіа-центрі підсумували результати архітектурного конкурсу ідей “Бабин Яр – Дорогожицький некрополь”

Слова "Бабин Яр" чи не в усьому світі асоціюються з Голокостом. Восени 1941 року впродовж двох днів тут було вбито майже 34 тис. київських євреїв. Втім, під час війни в Бабиному Яру вбивали та ховали не лише євреїв.

Впродовж двох років німецької окупації до листопада 1943 року тут розстрілювали і закопували цілі групи людей, яких також вважали ворогами нацистів, – ромів, українських націоналістів та інших. Оцінки кількості жертв сягають принаймні 100 тис. осіб, понад дві третини з яких були євреями. 

Радянський режим десятиріччями намагався знищити сам Яр і пам’ять про національну та етнічну приналежність його жертв. Після здобуття Україною незалежності влада дозволила будь-які вшанування пам’яті на території Бабиного Яру й водночас самоусунулася від врегулювання цього процесу.

Таким чином за роки Бабин Яр перетворився на територію різних пам’ятей, які представлені поза спільним контекстом чи навіть конфліктують між собою. Разом із тим він залишається зоною відпочинку для мешканців Дорогожичів. 

Щоб змінити ситуацію, незадовго до 75-х роковин трагедії Бабиного Яру, які вшановуватимуть у вересні цього року, Благодійний фонд "Українсько-Єврейська зустріч" (Канада) оголосив Міжнародний архітектурний конкурс ідей комплексної організації та благоустрою історико-меморіальної зони "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь". 

В Україні конкурс підтримали:

- Національний Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру,

- Національна спілка архітекторів України,

- Український інститут національної пам’яті,

- Департамент містобудування та архітектури КМДА.

Про всіх партнерів за лінком. 

Участь у конкурсі взяли 32 проекти з 15-ти країн світу. Міжнародне журі відібрало 7 найкращих. До трійки переможців увійшли проекти зі Словаччини, Колумбії та США – перше, друге й третє місце відповідно.

Серед критеріїв, якими керувалися члени журі, – включеність майбутнього меморіального простору в інфраструктуру міста, маркування того, що було в Бабиному Яру й що залишилося сьогодні, а також відсутність громіздких споруд. 

По суті це має бути своєрідна рамка, яка виопуклить історію Бабиного Яру й наниже різні пам’яті про жертв трагедій, що мали місце тут, на єдину тканину історичної пам’яті.

Як зазначив один з учасників прес-конференції, відповідальний секретар Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру та провідний науковий співробітник Музею історії Києва Віталій Нахманович, ініціатори та партнери конкурсу прагнуть "створити простір, де б вшанування пам’ятей відбувалося з урахуванням спільності цього місця". 

Вже наявні близько 30-ти меморіальних знаків демонтувати не планують – вони також повинні влитися в майбутній меморіальний простір. Більше того – цей простір має виконувати роль своєрідного регулятора для тих пам’ятників, які ще можуть бути встановлені тут в майбутньому. Адже як кажуть ініціатори конкурсу, Бабин Яр є і продовжує залишатися "живою історією". 

"Надзвичайно важливо, щоб ми не згадували про Бабин Яр лише з нагоди певних роковин. Надзвичайно важливо, щоб була створена інфраструктура пам’яті, на яку могли би опиратися вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру між тими періодами, коли про них згадують на найвищому рівні, – говорить голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Концепція конкурсу дуже близька нам, адже ми переконані, що повинні бути створені певні рамки, які дозволять належно вшанувати пам’ять різних жертв Бабиного Яру". 

Переглянути всі 7 найкращих проектів можна за лінком. Також вони будуть представлені в Музеї історії Києва.

"У кожному з семи проектів є вартісні елементи, – говорить Віталій Нахманович. – Водночас жоден не дає комплексної відповіді на всі поставлені організаторами конкурсу питання. Тому зараз ведуться консультації, які б дали змогу на основі цих ідей створити єдиний цілісний проект". А вже цей проект представлять на розгляд органам державної влади. 

Подивитися прес-конференцію можна на YouTube-каналі Українського кризового медіа-центру за лінком.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.