Спецпроект

У Ряшеві не хочуть пам'ятника жертвам УПА. У Єленій-Ґурі теж

Відрубані голови на штакетах паркану, простромлене вилами немовля, величезний польський орел із назвами знищених сіл і містечок, і все це висотою у півтора десятки метрів – так виглядає новий пам'ятник жертвам УПА.

Елементи пам'ятника вже знаходяться у роботі в одному із спеціалізованих закладів в Глівіцах, що на півдні Польщі.

Автором скульптури є Анджей Пітинський.

 Нижня частина пам'ятника Жертвам УПА. Фото: Архві SWAP у Нью-Йорку 

Кошти, необхідні для будівництва пам’ятника, збирали польські громади у США та Канаді.

Фундатори пам’ятника хотіли, щоб він був встановлений у Ряшеві.  Проте мер цього міста Тадеуш Ференц вважає, що це не дуже вдала ідея.

"Обов’язком мера міста – єднати, а не ділити людей. Замість того, щоб підсичувати ненависть, ліпше робити висновки з минулого. Нам залежить на добрих польсько-українських взаєминах, а ставити пам’ятники, які покликаються до таких подій, - такі речі спричиняють антагонізми і псують добросусідські стосунки" - заявив Мацей Хлодніцький, речник президента Ряшева.

Модель пам'ятника. Фото: Архві SWAP у Нью-Йорку 

Представники місцевої влади вважають, що монумент надто буквально і контроверсійно представляє минуле.

Тому фундатори пам’ятника вже шукають нову локацію. Так з’явилася ідея встановити його у Єленій-Ґурі. Проте, так само, як і у Ряшеві, пам’ятник не сподобався представникам місцевої влади.

"Адже мистецтву не йдеться про буквальність. Очікував би якогось мистецького вирішення. Драматизм історії можна показувати геть іншими засобами. (…) А цей пам’ятник надто дратує" - каже Марцін Завіла, мер Єленій Гури.

У Ряшеві стоять на своєму: своєї думки змінювати не будемо, якщо хтось зацікавлений цим пам’ятником – можуть його забрати, "нам у Ряшеві він непотрібний".

Джерело:  Nowiny24.Rzeszów

Дивіться також: 

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"

  

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?