Топонімічна комісія Харкова рекомендувала депутатам міськради розглянути повернення проспекту Жукова

Міська топонімічна комісія Харкова рекомендувала внести до порядку денного сесії Харківської міської ради питання про зворотне перейменування проспекту Петра Григоренка на проспект Георгія Жукова.

Відповідне рішення ухвалили на засіданні міської комісії з питань топоніміки й охорони історико-культурного середовища сьогодні, 14 травня, розглянувши петицію «Поверніть харків'янам історію!», повідомляє UA: Харків із посиланням на відповідального секретаря комісії Олексія Хорошковатого.

За словами Хорошковатого, ст. 5 Закону України «Про географічні назви» передбачає повернення окремих об'єктів їхніх історичних назв. «Чи перейменовувати проспект, вирішуватимуть депутати міськради», — сказав відповідальний секретар.

Крім того, топографічна комісія рекомендувала підготувати на своє наступне засідання пропозицію, як увіковічити пам'ять генерала Петра За словами заступника мера з питань правового забезпечення Марини Стаматіної, яку цитує видання "Накипело", міськрада у процесі прийняття рішення керуватиметься Законом України "Про увіковічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років".

Нагадаємо, петицію про зворотне перейменування пр. Петра Григоренка зареєстрували на сайті Харківської міськради 8 травня. Того ж дня на своїй сторінці у "Фейсбуці" мер Харкова Геннадій Кернес заявив, що сприятиме петиції. Менше, як за дві доби петиція набрала понад 5000 голосів, потрібних для розгляду звернення. До 17 травня 2016 року проспект називався іменем Маршала Радянського Союзу Георгія Жукова.

У відповідь на пропозиції Кернеса Український інститут національної пам'яті звернувся  до нього із застереженням про кримінальну відповідальність за порушення декомунізаційного законодавства. 

Зокрема, очільник відомства Володимир В'ятрович нагадав, що "законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили". 

Проти ініціативи перейменування проспекту та знесення волонтерського намету "Все для перемоги" на площі Свободи 12 травня вийшло на мітинг біля 600 осіб.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.

Українська латинка в царській Росії?

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття