Презентація нового бачення роботи Українського інституту національної пам'яті. СЛАЙДИ

Міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський презентував на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики нове бачення роботи міністерства, акцентуючи увагу на цілях та завданнях нових центральних органів виконавчої влади.

Про це повідомляє "Детектор медіа".

Володимир Бородянський розповів, що функції з реалізації державної політики повинні бути зосереджені не в міністерствах, а в інших центральних органах виконавчої влади (агентствах).

Міністр також представив присутнім на засіданні новообраного голову Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича.

Антон Дробович
Антон Дробович
ДЖЕРЕЛО: FB-ПРОФІЛЬ

"Історична правда" публікує презентацію повністю, в частині, що стосується діяльності УІНП.

 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"


Варто відзначити, що серед пріоритетних напрямків роботи УІНП жодним словом не згадано про роботу над створенням Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті (ГДА УІНП).

Довідково. ГДА УІНП – це цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До Архіву, відповідно до Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" мають перевезти документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах.

Цю ситуацію прокоментував на своїй сторінці у Facebook, колишній заступник директора УІНП (2014) та радник голови УІНП (2015-2016) Олександр Зінченко.

"Ключовим елементом подібних інституцій - є збереження, вивчення та оприлюднення колись секретних архівів спецслужб тоталітарних режимів. Навколо цього збудовані усі подібні інституції у посттоталітарних країнах: у Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Литві...

Оприлюднення цих архівів та консолідація у Архіві національної пам'яті є ключовою вимогою Закону про доступ до архівів комуністичного тоталітарного режиму в Україні.

Творення цього архіву під егідою УІНП є прямою вимогою закону. У бюджеті виділене під це фінансування. Уряд (не цей, а папєрєднікі) виділив приміщення. Тобто процес рухався повільно але впевнено.

Так от в пріорітетах нової влади творення Архіву національної пам'яті не значиться", - написав Олександр Зінченко.


Також повідомляємо, що на засіданні вищезгаданого Комітету Верховної Ради Антон Дробович, відзначив:

"Інститут національної пам'яті, власне, продовжить пошук героїчних особистостей, але з акцентом на таких особистостях, які будуть об'єднувати українське суспільство, які допоможуть нам нарешті прийти до згоди з таким особистостям", - передають Українські Новини.

Дробович привів у приклад художника Казимира Малевича і футболіста і тренера Валерія Лобановського.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.