У РФ наплутали чиї оленярі боролися з нацистами - фінські чи радянські. ФОТО

Світлина, на якій зображено озброєного фінського солдата і оленя, була використана для привітання з Днем Перемоги 9 травня у вигляді банера місцевою владою міста Усінськ в Республіці Комі РФ.

Усе б нічого, от тільки фронтова світлина була зроблена ще у травні 1944 року, коли Фінляндія воювала з СРСР на боці Третього Райху. Вояка-фіна місцева влада переплутала з радянським бійцем.

Як передає "Україна молода", про скандальний випадок повідомляють російські та місцеві ЗМІ Республіки Комі.

 

Не дивно, що мешканці Усінська були обурені таким привітанням із перемогою у Другій світовій війні. Користувачі соцмереж одразу почали поширювати фото багатоповерхівки із банером.

Окрім привітання з Днем Перемоги на банері були розміщені рядки російського вірша Галини Грицаченко "Рогаті батальйони":

"За кругом полярным в Великой войне

Сражались олени и люди.

Поклонимся им, постоим в тишине,

Пусть вечная слава им будет!".

 

Користувачі, які знаються на тематиці Другої світової війни, звернули увагу, що солдат тримає в руках зовсім не радянську зброю, а пістолет-кулемет Suomi KP/31 системи Аймо Лахті, який перебував на озброєнні фінської армії.

Згодом в мережі знайшли навіть оригінал фото з описом "Finnish soldier with a reindeer in Lapland, May 4 1944 (exact location not known)", що перекладається, як: "Фінський солдат з оленем у Лапландії, 4 травня 1944 року (точна локація невідома).

Також у альбомі "Warrior of Lapland" було знайдено й інше фото в кольорі, на якому зображено того ж таки фіна і його оленя того ж таки травневого дня. І підпис: "Фінський солдат Jouni Klemet Halonen зі своїм оленем, якого кличуть Rangifer Tarandus, насолоджується сонячним днем у Лапландії, травень 1944 року".

 

Перша заступниця міського голови Усінська Тетяна Анісімова назвала цей випадок "недопрацюванням управління культури" та пообіцяла всіх причетних суворо покарати.

Також вона пообіцяла у майбутньому, перш ніж використовувати історичні світлини, консультуватися із професійними істориками, щоб такі "казуси не повторювалися".

Пізніше керівник адміністрації міста Микола Такаєв також пообіцяв покарати винних за "помилку, яку неможливо вибачити". І запевнив, що банер провисів лише кілька годин і був знятий. Мовляв, дякуємо спостережливим мешканцям міста і перепрошуємо ветеранів.

За його словами, адміністрація міста хотіла у привітанні показати оленячий батальйон, який формувався під час війни в Усінську, але не вийшло.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.