АНОНС: Онлайн-семінар "Від підпілля до підпілля: Роман Шухевич у 1941 – 1943 рр."

Чому бандерівська ОУН пішла на створення спільно з Абвером військових підрозділів у 1941 році? Як і коли Роман Шухевич потрапив до батальйону «Нахтіґаль»? Чим він займався на території України влітку 1941 року? Чому опинився в шуцманшафті? Що робив у Білорусії? Як покинув службу в поліції і повернувся до підпілля? Ці та інші питання завжди викликають бурю емоцій, гострі дискусії, різночитання й різносприйняття.

Програма імені Фулбрайта в Україні та Благодійна організація "Українське фулбрайтівське коло" продовжують серію онлайн-семінарів в рамках проєкту "Ціна миру", присвяченого 75-й річниці завершення Другої світової війни. Третій онлайн-семінар "Від підпілля до підпілля: Роман Шухевич у 1941 – 1943 рр." відбудеться сьогодні.

 

Біографія Романа Шухевича в багатьох аспектах є показовою для персоналій, які присвятили своє життя революційній діяльності. Конспірація, нелегальне становище, "подвійне життя", підроблені документи, незареєстрована зброя, фальшиві гроші, арешти, ризик, перестрілки, вбивства – усе це було присутнє в його життєписі.

Одночасно, як і в багатьох інших відомих революціонерів ХХ століття (згадати бодай того ж Юзефа Пілсудського), у житті Романа Шухевича була своя "леґіонова сторінка", етап біографії, коли (слідуючи популярній у ХІХ – ХХ століттях "леґіоновій ідеї") Шухевич проходив службу як один з командирів створеного бандерівською ОУН спільно з Абвером батальйону "Нахтіґаль", а згодом – у 201-му батальйоні шуцманшафту.

Цей період цікавий тим, що в ньому особливо яскраво виявилася здатність Шухевича до життя із "подвійним дном", коли йому доводилося з одного боку перебувати на легальному становищі, виконувати військові накази німецького командування, а з іншого – продовжувати здійснювати роботу на користь ОУН, яка включала не тільки такі речі як, скажімо, підготовка до оголошення Акта 30 червня 1941 року у Львові, але й операції з фальшивими купюрами "райхсбанку" (що, очевидно, загрожувало смертною карою в умовах війни).


Спікер: Іван Патриляк – український науковець, фахівець з історії українського націоналізму, доктор історичних наук. У 1998 році закінчив магістратуру історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Навчався в аспірантурі то го ж університету, де захистив дисертацію "Діяльність ОУН(б) 1940 – 1942 рр.: військовий аспект" (2001 р.).

Від квітня 2001 р. працює на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2012 році захистив докторську дисертацію: "Діяльність націоналістичного підпілля і Української повстанської армії в роки Другої світової війни".

Професор кафедри історії світового українства, декан історичного факультету. Коло наукових інтересів: історія українського націоналізму, історія України в роки Другої світової війни, історія УПА, історія Київського університету.    


Модератор: Вахтанг Кіпіані – український журналіст, публіцист, історик. Співтворець медіаресурсу "Історична правда", що включає інтернет-видання та однойменну телепрограму, відзначену 2014 року премією "Телетріумф".

Лауреат Премії імені Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці" (2007) та Премії імені Георгія Ґонґадзе (2019). Викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри "PR" у Національному університеті "Києво-Могилянська академія", засновник Музею-архіву преси.


Час: 3 червня, середа, 18.00


Дивитися трансляцію можна на наступних ресурсах:

Сторінка БО "Українське фулбрайтівське коло" у Facebook;

Канал БО "Українське фулбрайтівське коло" в Youtube:


Ви також можете поставити свої запитання учасникам, на які вони дадуть відповідь у прямому ефірі, залишивши коментар під час трансляції під відео на будь-якому з наведених вище ресурсів.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?