Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Повстанська азбука «Морзе», конспекти прочитаного, матеріали з військової справи і навіть уривки підпільних вистав — ці та інші документи УПА опубліковані онлайн

Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду публікує у вільному доступі першу частину знахідки —  131 документ з архіву воєнної округи "Буг". Переглянути та завантажити документи можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Повстанський архів знайдений у 2011 році на Львівщині. 40-літровий бідон виявився погано законсервований, відтак документи з часом досить постраждали. Історики припускають, що архів ховали поспіхом, у розпалі бою: поряд з ним виявилися залишки гільз.  

"Наразі це єдина знахідка із архівом суто військового з'єднання УПА,  — говорить історик та член Центру Руслан Забілий. — Багато документів потребували реставрації, що ми робимо у нашій невеличкій лабораторії. Тож тепер кожен охочий може переглянути їх з власного комп'ютера". 

До збірки увійшли:

  • військово-політичні часописи, брошури, газети з приводу подій та свят;

  • огляди радіотелеграм та фрагменти повстанських документів;

  • Інформаційні матеріали: заклики і звернення;

  • друковані і рукописні конспекти повстанців;

  • ідеологічні та військові вишколи: конспекти, брошури, видання;

  • основи з "совєтознавства".

У знайдених паперах є документи командира ВО "Буг" полковника УПА Василя Левковича — "Вороного". 26 річний майор УПА отримав підвищення у званні і найвищу бойову відзнаку "посмертно", рішенням підпільного парламенту Української Головної Визвольної Ради. Натомість Левкович відбув у радянських таборах 25 років, вимагав від совєтів ставитися до нього як до військовополоненого і так й не взяв радянського паспорта. Полковник Левкович дожив до незалежності, і навіть дочекався вручення у 2008 році своєї повстанської нагороди:  Золотого Хреста Бойової Заслуги УПА. 

Один із документів архіву — спогади "Люди підпілля", які написала у 1950 році повстанка на псевдо Марта Гай. Вона пише: "...я мусила звертати до них привітне усміхнене лице і ввічливо продовжувати розмову. В таких розмовах вони неодмінно згадували наш край і наші святощі та довго безглуздо реготали, а я мусила  сміятися разом з ними...". 

Серед інформаційних матеріалів збереглося звернення до вчителів зі Східної України. Повстанці просять їх пам'ятати, що вони виховують молоді покоління та закликають "проповідувати правду" попри пропаганду "сталінських поневолювачів".

Поміж знайденого є і звернення до білоруського народу із закликом до спільної боротьби проти більшовиків.

Архів містить також збірку повстанських віршів, листівку з портретом Бандери, ноти до пісні "По морю, по морю", уривок інсценізації до Дня українського чорноморського флоту та інше.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Оригінали передані і зберігаються в Архіві Центру досліджень визвольного руху.

 

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває