Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Повстанська азбука «Морзе», конспекти прочитаного, матеріали з військової справи і навіть уривки підпільних вистав — ці та інші документи УПА опубліковані онлайн

Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду публікує у вільному доступі першу частину знахідки —  131 документ з архіву воєнної округи "Буг". Переглянути та завантажити документи можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Повстанський архів знайдений у 2011 році на Львівщині. 40-літровий бідон виявився погано законсервований, відтак документи з часом досить постраждали. Історики припускають, що архів ховали поспіхом, у розпалі бою: поряд з ним виявилися залишки гільз.  

"Наразі це єдина знахідка із архівом суто військового з'єднання УПА,  — говорить історик та член Центру Руслан Забілий. — Багато документів потребували реставрації, що ми робимо у нашій невеличкій лабораторії. Тож тепер кожен охочий може переглянути їх з власного комп'ютера". 

До збірки увійшли:

  • військово-політичні часописи, брошури, газети з приводу подій та свят;

  • огляди радіотелеграм та фрагменти повстанських документів;

  • Інформаційні матеріали: заклики і звернення;

  • друковані і рукописні конспекти повстанців;

  • ідеологічні та військові вишколи: конспекти, брошури, видання;

  • основи з "совєтознавства".

У знайдених паперах є документи командира ВО "Буг" полковника УПА Василя Левковича — "Вороного". 26 річний майор УПА отримав підвищення у званні і найвищу бойову відзнаку "посмертно", рішенням підпільного парламенту Української Головної Визвольної Ради. Натомість Левкович відбув у радянських таборах 25 років, вимагав від совєтів ставитися до нього як до військовополоненого і так й не взяв радянського паспорта. Полковник Левкович дожив до незалежності, і навіть дочекався вручення у 2008 році своєї повстанської нагороди:  Золотого Хреста Бойової Заслуги УПА. 

Один із документів архіву — спогади "Люди підпілля", які написала у 1950 році повстанка на псевдо Марта Гай. Вона пише: "...я мусила звертати до них привітне усміхнене лице і ввічливо продовжувати розмову. В таких розмовах вони неодмінно згадували наш край і наші святощі та довго безглуздо реготали, а я мусила  сміятися разом з ними...". 

Серед інформаційних матеріалів збереглося звернення до вчителів зі Східної України. Повстанці просять їх пам'ятати, що вони виховують молоді покоління та закликають "проповідувати правду" попри пропаганду "сталінських поневолювачів".

Поміж знайденого є і звернення до білоруського народу із закликом до спільної боротьби проти більшовиків.

Архів містить також збірку повстанських віршів, листівку з портретом Бандери, ноти до пісні "По морю, по морю", уривок інсценізації до Дня українського чорноморського флоту та інше.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Оригінали передані і зберігаються в Архіві Центру досліджень визвольного руху.

 

Донос-шедевр. Юрій Смолич про Олександра Довженка

"Як у побуті у Довженка тонка культурність і вишукана естетичність легко поєднується із найпростішими смаками, із найбільш елементарними інтересами та рисами характеру сільського жителя, і навіть із найбільш примітивними старосвітськими традиціями,..

Отруєння. Фрагменти книжки Віктора Ющенка"Недержавні таємниці. Нотатки на берегах пам’яті"

Фрагменти автобіографічної книжки третього Президента України.

Андрій Бандера. Батька – за сина

У справі оперативної розробки Степана Бандери, яка зберігається в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України, є низка документів, які стосуються його батька – отця Андрія. Це драматична історія того, як чекісти перекладали свою ненависть до одного з лідерів українського визвольного руху на його близьких родичів.

"Примус до підданства". Перша спроба

"В ліжку з ведемедем. Сусідство з Росією як історичний виклик" - таку назву має нова книжка Олексія Мустафіна, що готується до виходу у видавництві "Фабула". Є в ній глава, присвячена експансії Російської імперії на Кавказі. Зокрема, й в часи правління у Картлі Іраклія II – царя, якому нинішня влада Грузії хоче встановити пам'ятник у своїй столиці. Чому ця ініціатива викликала таке обурення можна зрозуміти із фрагменту книжки, люб'язно наданому "Історичній правді" Олексієм Мустафіним.