У Києві закликають підписати петицію про реставрацію садиби Олександра Мурашка

Садиба українського художника Олександра Мурашка перебуває в аварійному стані.

Про це йдеться на сайті Електронні петиції Київської міськради.

17 липня на сайті було зареєстровано петицію №12364 Реставрувати й не дати зникнути садибі Мурашка, автором якої є Ігор Бут. 

У середині XIX століття садиба була власністю надвірного радника Флорентія Бровінського та його дружини Ольги Бровінської. У 1872 році нерухомість перейшла від Бровінських до Петра Григоровича-Барського, власника типографії і найбільшого канцелярського магазину в Києві. Новий господар був представником старовинної київської купецької родини, до якої також належали український православний письменник та мандрівник Василь Григорович-Барський і архітектор українського бароко Іван Григорович-Барський. 1875 року за проектом інженер-архітектора В. Чаплинського до тильної частини будинку було зроблено двоповерхову прибудову, яка згодом була поглинута пізнішими прибудовами. В останній чверті XIX століття з боку подвір'я надбудовано мезонін.

Згодом, у 1894 році сини Петра Григоровича-Барського, виступаючи в ролі опікунів хворого батька, продали садибу, закладену в міському Кредитному товаристві на суму 44 291 рубль. Новим господарем став Олександр Мурашко, київський купець 2-ї гільдії та майстер іконостасів. У 1898 році ним був зведений триповерховий прибутковий будинок, що розташувався вздовж всього правого боку ділянки і був звернутий до вулиці вузьким торцем — головним фасадом. Будинок складався із трьох трикімнатних і трьох семикімнатних квартир, що здавалися внайм. На нижньому ярусі перебувала крамниця, льох та дві кухні.

Між бічною прибудовою і особняком розташовувався фруктовий сад. У 1905 році сталася пожежа після якої садибу було реконструйовано.

Олександр Мурашко (1875-1919) — художник, педагог, один із засновників Української академії мистецтв. Саме з його іменем в Європі на початку 20 століття асоціювалось українське мистецтво. Мурашко був надзвичайно успішним художником: він став членом Мюнхенського Сецесіону, брав участь у Венеційській бієнале, мав більше ста учнів. Його роботи публікувались у європейських журналах, зокрема в німецькому "Jugend". А 1909 року в Берліні, Кельні та Дюссельдорфі відбулись персональні виставки українського митця.

Підписати петицію про реставрацію садиби Мурашка можна за посиланням

 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.