Національна академія наук України оцифрували й оприлюднили архів етнографа Федора Вовка

Науковий Архів ІА НАН України оцифрував й оприлюднив архів Федора (Хведора) Вовка – відомого українського антрополога й етнографа.

Про це йдеться на сайті проєкту Наукового Архіву ІА НАН України.

У липні 2023 року за підтримки Віденського музею народознавства, Photoinstitut Bonartes (Відень), за фінансової підтримки ERSTE Stiftung (Відень), у Науковому Архіві розпочався проект "Цифрове сховище пам'яті. Архів Хведора Вовка (1847–1918)" – робота із оцифрування персонального фонду відомого українського антрополога, етнографа і археолога. 

"У Національній академії наук України зробили щось неймовірне – оцифрували й оприлюднили архів Федора (Хведора) Вовка – відомого українського антрополога й етнографа. І це, скажу я вам, ди-во-ви-жа! Бо бачив я всякого іноземного багато, а те, що таке колись зроблять в Україні (тим більше в наше буремне сьогочасся), не сподівався. За що усім причетним – велика дяка!", - написав дослідник історії Михайло Маркович.

Станом на кінець грудня 2023 р. оприлюднено переважну більшість фотографій та негативів на склі, що зберігаються у фонді, а також окремі текстові документи (біографічні документи Хв. Вовка та частину листування).

Наразі на сайті представлені такі категорії:

Про Хведора Вовка:

  • Біографічні документи;
  • Портрети та інші фотографії.

Наукове надбання:

  • Археологія;
  • Етнографія;
  • Антропологія.

Епістолярна спадщина:

  • Листи від Михайла Грушевського;
  • Листи від Миколи Біляшівського;
  • Листи від родини Мортільє.

Колекція негативів на склі:

  • Подорожі Західною Європою;
  • Археологія. Мізинська стоянка.

У колекції Хведора Вовка є і маловідомі фото Івана Франка, про це на своїй фейсбук-сторінці написав директор Музею Івана Франка у Львові Богдан Тихолоз:

"Маловідомі фото Івана Франка - фас і профіль - зі щойно оцифрованого архіву антрополога та етнографа Хведора Вовка. Світлив, імовірно, Павло Рябков влітку 1904 року під час етнографічної експедиції на Бойківщину. Або ж у Львові, де у віллі Франка певний час облаштував був фотолабораторію. У профіль і анфас - бо знимки робилися не "для паради", а задля антропологічних студій. Подейкують, що Хведір Вовк вважав Франкову зовнішність типовою для карпатських бойків", - написав Богдан Тихолоз.

Хведір Вовк народився у 1847 р. в селі на Полтавщині. Родина взяла російське прізвище "Волков", коли переїхала до Ніжина, щоб дати дітям середню освіту. Як Theodore Volkov він вважався експертом з української антропології, етнології та фольклору в наукових колах Парижа кінця XIX — початку XX ст. Прізвище Вовк він взяв собі після втечі від судових переслідувань з Києва у 1879 р.

Після закінчення школи Хведір Вовк навчався на фізико-математичному факультеті Одеського університету. У 1866 р. він перевівся до Київського університету. Наступного року він був одним із членів-засновників Південно-Західного відділу Російського географічного товариства і відповідав, серед іншого, за його етнографічно-фольклористичну дослідницьку програму, перепис населення у київському районі Подолу та співорганізацію ІІІ Археологічного з'їзду 1874 р. Протягом двох наступних років він брав участь в археологічних розкопках під керівництвом В. Антоновича (1834—1908) .

У 1887 р. Хведір Вовк переїхав до Парижа з метою вивчення антропології. Його паризький період тривав із 1887 до 1905 р. Тут він швидко встановив контакти із науковою елітою, що групувалась навколо Антропологічної школи. 

Російська революція 1905 року внесла значні зміни в життя Вовка. За підтримки Музею Олександра ІІІ він зміг офіційно отримати ступінь доктора наук. У 1907 році він був офіційно призначений куратором етнографічного відділу Музею Олександра ІІІ, а також почав викладати як приват-доцент у Санкт-Петербурзькому університеті того ж року. Тут він створив власну школу, через яку прагнув популяризувати українську науку.

Хведір Вовк також брав участь у різних українських товариствах і працював над енциклопедичним проектом "Український народ в його минулому і сучасному". 1918 року його призначили професором Київського університету, але по дорозі туди він помер після тривалої хвороби. У своєму заповіті він висловив бажання, щоб його наукова спадщина принесла користь українській науковій установі.

 
Хведір Вовк
Теми

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".