IN MEMORIAM: Відійшла у вічність Орися Сокульська

19 січня відійшла у вічність Орина Сокульська — дружина поета і дисидента Івана Сокульського, сестра дисидента Ярослава Лесіва.

Про це повідомив дисидент Олесь Шевченко.

"Полинула від нас назавжди Орися Сокульська. Ми були разом у найтяжчі роки протистояння російській комуністично-кагебістській владі і в роки діяльності Всеукраїнського товариства політв'язнів, яке вона очолила після Євгена Пронюка. Орися всю себе віддавала людям і Україні, великодушно і безкорисливо. Її життя було воістину героїчним. Вічна і світла пам'ять нашій дорогій подрузі", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Олесь Шевченко.

Орися Сокульська народилася 10 березня 1952 року в селищі Лужки на Івано-Франківщині. Закінчила педагогічний університет у Франківську. На початку 1970-х брат Ярослав Лесів познайомив Орисю з майбутнім чоловіком поетом Іваном Сокульським, який започаткував дисидентський рух на Дніпропетровщині. За свою діяльність і позицію він був двічі ув'язнений, відсидів 18 років. Подружжя мешкало у місті Дніпрі, там Орися працювала  вчителькою математики і займатися підтримкою політв'язнів. 

Рідний брат Орини Ярослав Лесів також був дисидентом. Відсидів понад 8 років у радянських тюрмах і колоніях суворого режиму за створення і поширення українського самвидаву, відбудову УГКЦ та допомогу українському підпіллю. У брежнєвські часи сім'я Сокульської пережила стеження, обшуки КДБ, сама ж Орися була арештована за передачу на Захід матеріалів про порушення прав людини в СРСР.

Попри переслідування КДБ, вона їздила до Татарстану, на Урал і в Мордовію, передавала повідомлення від політв'язнів на Захід. Оголошувала голодівки, брала участь в акціях, наприкінці 1970-х стала членом Гельсінської спілки.

Орина Сокульська — учасниця боротьби за незалежну Україну, членкиня Української Гельсінської групи. З 2015 року очолювала Всеукраїнське товариство політв'язнів та репресованих.

 
Орися Сокульська
Радіо Свобода

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".