IN MEMORIAM: Відійшла у вічність Орися Сокульська

19 січня відійшла у вічність Орина Сокульська — дружина поета і дисидента Івана Сокульського, сестра дисидента Ярослава Лесіва.

Про це повідомив дисидент Олесь Шевченко.

"Полинула від нас назавжди Орися Сокульська. Ми були разом у найтяжчі роки протистояння російській комуністично-кагебістській владі і в роки діяльності Всеукраїнського товариства політв'язнів, яке вона очолила після Євгена Пронюка. Орися всю себе віддавала людям і Україні, великодушно і безкорисливо. Її життя було воістину героїчним. Вічна і світла пам'ять нашій дорогій подрузі", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Олесь Шевченко.

Орися Сокульська народилася 10 березня 1952 року в селищі Лужки на Івано-Франківщині. Закінчила педагогічний університет у Франківську. На початку 1970-х брат Ярослав Лесів познайомив Орисю з майбутнім чоловіком поетом Іваном Сокульським, який започаткував дисидентський рух на Дніпропетровщині. За свою діяльність і позицію він був двічі ув'язнений, відсидів 18 років. Подружжя мешкало у місті Дніпрі, там Орися працювала  вчителькою математики і займатися підтримкою політв'язнів. 

Рідний брат Орини Ярослав Лесів також був дисидентом. Відсидів понад 8 років у радянських тюрмах і колоніях суворого режиму за створення і поширення українського самвидаву, відбудову УГКЦ та допомогу українському підпіллю. У брежнєвські часи сім'я Сокульської пережила стеження, обшуки КДБ, сама ж Орися була арештована за передачу на Захід матеріалів про порушення прав людини в СРСР.

Попри переслідування КДБ, вона їздила до Татарстану, на Урал і в Мордовію, передавала повідомлення від політв'язнів на Захід. Оголошувала голодівки, брала участь в акціях, наприкінці 1970-х стала членом Гельсінської спілки.

Орина Сокульська — учасниця боротьби за незалежну Україну, членкиня Української Гельсінської групи. З 2015 року очолювала Всеукраїнське товариство політв'язнів та репресованих.

 
Орися Сокульська
Радіо Свобода

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.