IN MEMORIAM: Помер поет Віталій Коротич

На 89-му році життя у Москві помер поет, журналіст та колишній головний редактор журналу «Огонек» Віталій Коротич.

Віталій Коротич народився 26 травня 1936 року в Києві. Закінчив Київський медичний інститут та певний час працював лікарем і науковим співробітником у НДІ кардіології ім. Стражеска. Паралельно почав друкуватися як поет: його перша збірка "Золоті руки" вийшла у 1961 році.

Коротич опублікував понад десяток поетичних збірок та кілька прозових творів. Найвідомішим його віршем став "Останнє прохання старого лірника (Переведіть мене через Майдан)", написаний після трагічної загибелі сина Андрія.

У 1978–1986 роках очолював журнал "Всесвіт", а з 1986-го – впливове союзне видання "Огонёк".

З кінця 1980-х він оселився у Москві, отримав російське громадянство і публічно підтримував проросійську політику: у 2011 році – Віктора Януковича, а в 2014-му – анексію Криму, заявивши, що півострів має бути "під протекторатом РФ". Через це у 2023 році його внесли до бази "Миротворця".

Крім того, у розсекречених архівах КДБ збереглися дані, що Коротич був агентом радянських спецслужб під псевдо "Январский". Він співпрацював із комітетом ще з 1960-х років. 

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.