Спецпроект

У Дніпропетровську повторно вшанували пам'ять 11 тисяч убитих нацистами євреїв

Меморіальну дошку з написом "Це - страшне місце" встановили на ЦУМі, на місці розбитої невідомими особами таблички.

У Дніпропетровську на будівлі Центрального універмагу відкрили меморіальну дошку на честь 11 тисяч євреїв, загиблих від рук нацистів, повідомляє УНІАН з посиланням на радіо "Свобода" і міжнародну громадську організацію "Інститут україніки".

Восени 1941 року окупанти зігнали місцевих євреїв саме до будівлі ЦУМу, звідси їх вели на розстріл. На меморіальній дошці – написи івритом та українською мовою "Це страшне місце".

Сама дошка є стилізованим зображенням розгорнутого сувою Тори. Авторами скульптурної композиції є Олександр Фрідкіс і Ростислав Шитиков.

Головний рабин Дніпропетровська Шмуель Камінецький підкреслив, що зберігати пам’ять про безвинних жертв – обов’язок народу. Він зазначив, що єврейська громада змогла врятувати від руйнування єврейське кладовище, звести в ботанічному саду пам’ятник розстріляним євреям і меморіальний комплекс "Мацеви".

Дошку встановили на місці розбитої невідомими особами таблички. Фундатор "нституту україніки" Олексій Лазько зазначив, що люди, які руйнують пам’ятні знаки, перш за все руйнують пам’ять та мораль.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.