Спецпроект

Імена більшовицьких героїв і далі прикрашатимуть вулиці "першої столиці"

Харківська міська топонімічна комісія відмовилася перейменовувати об'єкти, названі на честь революціонера, військового діяча часів громадянської війни Григорія Котовського та голови Президії Верховної Ради СРСР, слухняного поплічника Сталіна Михайла Калініна.

З проханням перейменувати вулиці, названі на честь Михайла Калініна, Семена Будьонного, Климента Ворошилова та Григорія Котовського до глав більш ніж 30 українських міст звернулися народні депутати від БЮТ Юрій Гнаткевич і Михайло Косів.

Зокрема, необхідність перейменувати вулиці Котовського нардепи аргументували тим, що революціонер після поразки Волинської групи армії УНР віддав наказ розстріляти 360 українських військовополонених у містечку Базар на Житомирщині.

У Харкові зараз є вулиця і провулок Котовського і вулиця Калініна. Вулиці на честь Семена Будьонного і Климента Ворошилова з карти міста зникли ще в 1958 році, заявив відповідальний секретар топонімічної комісії Олексій Хорошковатий.

"Тут нікому нав'язувати не треба, час розставить все на свої місця", - заявив голова комісії, мер Харкова Геннадій Кернес, - повідомляє сайт медіа-групи "Об'єктив".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.