Спецпроект

Мер Полтави відфутболив пам'ятник Мазепі до депутатів і Януковича

Мерія Полтави дасть дозвіл на встановлення в місті пам'ятника гетьману Івану Мазепі, якщо Верховна Рада ухвалить відповідне рішення, а президент підпише його.

Про це в інтерв'ю "Інтерфакс-Україна" сказав мер Полтави Олександр Мамай.

На його думку, рішення про встановлення пам'ятника Мазепі - це політичне питання, і його має ухвалювати керівництво країни, а не міста.

"На моє переконання, мер повинен займатися дорогами, тролейбусами, харчуванням дітей у школах та дитячих садках тощо. Що стосується Мазепи, впевнений на 100%, що це політичне питання. Воно лише штучно розділяє полтавчан. Якщо Верховна Рада ухвалить рішення, і його підпише президент, я його виконаю, яким би воно не було", - сказав він.

При цьому мер Полтави зазначив, що якби питання про встановлення пам'ятника усе-таки виносилося на розгляд міськради, він утримався б від голосування.

Крім того, Мамай повідомив, що в нинішньому році не буде пишних святкувань на честь 302-ї річниці Полтавської битви.

"На святкування 302-ї річниці буде витрачено набагато менше коштів - цього року не буде державного фінансування. Тому запрошувати гостей з інших країн ми не будемо. На святкування зберемо полтавців, зробимо історичну реконструкцію фрагмента Полтавської битви", - розповів він.

Мер також повідомив, що в поточному році планується повернути первісний вигляд Пам'ятнику захисникам Полтавської фортеці та її коменданту, увінчавши його двоголовим орлом.

"Я читав про самого полковника, він насправді дуже багато зробив для міста. Свого часу пам'ятник дійсно був увінчаний двоголовим орлом. З його установки практично все зроблено, залишилося на день-два роботи. Можливо, відкриємо його навесні, але ще подивимося, до якої дати приурочити цю подію", - зазначив Мамай.

Як відомо, пам'ятник Мазепі вже виготовлений і знаходиться на території виробника - київського комбінату "Художник", оскільки не вирішено питання про його розміщення в Полтаві. При цьому пам'ятник почали вже розкрадати, зокрема познімали бронзові ґудзики.

Пам'ятник, виготовлений на пожертви громадян з усієї України, мали встановити ще у 2009 році, до ювілею Полтавської битви, але через протидію тодішнього мера - бютівця Андрія Матковського - встановлення монументу зірвалося.

Днями екс-президент Віктор Ющенко пообіцяв ініціювати збір підписів за встановлення пам'ятника Мазепі.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.