Спецпроект

У Азарова обіцяють не знижувати статус Інституту національної пам’яті

Керівництво Кабміну не має наміру знижувати статус Інституту національної пам’яті, заявляють в уряді.

"Керівництво уряду глибоко впевнене в тому, що без національної пам'яті не може бути і національної свідомості та не має жодного наміру понижати статусу цієї загальнонаціональної установи", - сказано у повідомленні прес-служби КМУ.

У Кабміні також пояснили причини скорочення штатного розкладу Інституту на третину.

В уряді нагадали, що гранична чисельність працівників Українського інституту національної пам'яті відтепер становить 70 одиниць.

"Зазначена цифра дещо менша попередньо запланованої штатної чисельності УІНП (105 працівників), однак це менше скорочення, ніж в інших органах виконавчої влади. Зазначимо також, що у 2006 році в Інституті працювало 12 працівників, у  2007 р.- 19, у 2008 р. - 41, у 2009 р. - 49, у 2010 - 44 працівників", - сказано у повідомленні.

У Кабміні додали, що в нинішньому році з бюджетних коштів передбачено фінансування 43 співробітників, "тобто вакансій постійно було більше, ніж штатних одиниць і досі вакансії не заповнювалися відповідними фахівцями".

Крім того, в уряд запевнили, що Інститут національної пам'яті здійснюватиме наукові і науково-практичні дослідження українських традицій: утворення держави, боротьби українського народу за свободу і соборність України, вивчатиме трагічні події в історії народів України і братиме участь у заходах з увічнення пам'яті їх жертв.

Також Інститут займатиметься науково-просвітницькою роботою, освітньою діяльністю, пов'язаною з проблемами національної пам'яті українського народу.

"Як і планувалося при створенні цієї суспільної інституції, без сумніву дуже важливої в загальнонаціональному відношенні, основними завданнями Інституту залишаються відтворення справедливої історії української нації, формування та реалізація державної політики у цьому напрямку", - зазначили у КМУ.

Як відомо, нещодавно Кабмін перевів Український інститут національної пам'яті у сферу управління уряду.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.