Спецпроект

Архів Світличної (1970-80-ті роки) прибув із США в Україну

Архів української правозахисниці та громадської діячки Надії Світличної прибув в Україну. У Центральний державний архів літератури у Києві їх передала родина Надії Світличної.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

На думку фахівців, архіви Світличної дадуть змогу вивчати історію дисидентського руху в Україні. Архів Надії Світличної нараховує понад чотири тисячі документів.

До повернення архівних документів долучились українські та американські дипломати й науковці. За словами заступника міністра культури Тимофія Кохана, серед архівів є переписка Надії Світличної з українськими політв'язнями, її доповіді для міжнародних правозахисних організацій та літературні твори.

Дослідження архівів Надії Світличної важливі для вивчення дисидентського руху, каже її соратник, правозахисник Василь Овсієнко.

"Якби Надійчин архів увесь перевезти, тут би знайшлося кілька людей, котрі б роками сиділи і все те розбирали. А ми, доки є живі, могли б їх дещо проконсультувати, бо то матеріали Гельсинської групи з прав людини через Надію ішли на захід", - говорить Овсієнко.

Українська Гельсинська група - 40 учасників і 550 років неволі

1973 року за активну участь в Українській гельсинській групі з прав людини Надію Світличну засудили до 4 років ув'язнення. Покарання вона відбувала у Мордовських концтаборах.

А у 1978 році Світлична виїхала до США. Там вона опікувалася долею радянських політв'язнів та відродженням української державності. Тривалий час Надія Світлична працювала на Радіо Свобода у Нью-Йорку, редагувала "Вісник репресій в Україні".

"У 60-і роки ми були молоді, звичайно, були ідеалісти, і мрійники. Чи це були мрії про незалежність? Мені здається, що то би було зависоко і забагато. Я особисто, мабуть, не дуже й вірила, що це станеться за мого життя. Але мрія була така. Слава Богу, дожили!" - згадувала Надія Світлична.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.