Спецпроект

Архів Світличної (1970-80-ті роки) прибув із США в Україну

Архів української правозахисниці та громадської діячки Надії Світличної прибув в Україну. У Центральний державний архів літератури у Києві їх передала родина Надії Світличної.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

На думку фахівців, архіви Світличної дадуть змогу вивчати історію дисидентського руху в Україні. Архів Надії Світличної нараховує понад чотири тисячі документів.

До повернення архівних документів долучились українські та американські дипломати й науковці. За словами заступника міністра культури Тимофія Кохана, серед архівів є переписка Надії Світличної з українськими політв'язнями, її доповіді для міжнародних правозахисних організацій та літературні твори.

Дослідження архівів Надії Світличної важливі для вивчення дисидентського руху, каже її соратник, правозахисник Василь Овсієнко.

"Якби Надійчин архів увесь перевезти, тут би знайшлося кілька людей, котрі б роками сиділи і все те розбирали. А ми, доки є живі, могли б їх дещо проконсультувати, бо то матеріали Гельсинської групи з прав людини через Надію ішли на захід", - говорить Овсієнко.

Українська Гельсинська група - 40 учасників і 550 років неволі

1973 року за активну участь в Українській гельсинській групі з прав людини Надію Світличну засудили до 4 років ув'язнення. Покарання вона відбувала у Мордовських концтаборах.

А у 1978 році Світлична виїхала до США. Там вона опікувалася долею радянських політв'язнів та відродженням української державності. Тривалий час Надія Світлична працювала на Радіо Свобода у Нью-Йорку, редагувала "Вісник репресій в Україні".

"У 60-і роки ми були молоді, звичайно, були ідеалісти, і мрійники. Чи це були мрії про незалежність? Мені здається, що то би було зависоко і забагато. Я особисто, мабуть, не дуже й вірила, що це станеться за мого життя. Але мрія була така. Слава Богу, дожили!" - згадувала Надія Світлична.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.