Спецпроект

Регіонал запевнила американців, що серп і молот - не радянська символіка

Народний депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко наголошує, що використання червоного прапора у дні свята Перемоги жодним чином не є поверненням України до радянської символіки.

Про це вона сказала на брифінгу у Національному прес-центрі у Вашингтоні, повідомляє УП.

Бондаренко підкреслила, що ухвалення Верховною Радою закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" було прийнято для вшанування пам'яті і подвигів старшого покоління українців, які віддавали життя за Батьківщину.

"Український парламент ухвалив документ, який говорить виключно про використання прапора військової частини, яка брала Рейхстаг. На цьому прапорі є номер частини та назва. Там немає символів Радянського Союзу. Єдина схожість, що прапор має червоний колір", - заявила Бондаренко.

"Як бачите, цей прапор військової частини не має жодного відношення до радянської символіки", - ще раз підкреслила депутат.

Вона також зазначила, що "універсальним" прапором в Україні є державний прапор.

"Український прапор - найкращий і найуніверсальніший, і він буде завжди і всюди. Що стосується традиції західних областей України вивішувати прапор, наприклад, ОУН-УПА, це теж залишається. І якщо пригадати ті свята, які пов'язані з запорізьким козацтвом, то є також і малиновий прапор", - додала Бондаренко.

Як відомо, копія прапора Перемоги передбачає наявність на його "лицьовому боці вгорі біля ратища срібних п'ятикутної зірки, серпа і молота".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.